Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

У цей час Крікс раптом зблід, і його голос, спершу сильний та дзвінкий, ослабнув, захрип. Ледве тільки перші ряди легіону, що збунтувався, повернулися кругом, він похитнувся і впав на руки Спартака.

— О, ради богів! — болісно скрикнув фракієць. — Та тебе, мабуть, поранили, коли ти закривав мене від тих стріл?

І справді, одна стріла влучила Кріксові у стегно, а друга пробила кольчугу і застряла між п'ятим і шостим ребром.

Його перенесли в намет, дбайливо перев'язали рани. Спартак сидів біля нього до ранку, охоплений скорботними думками, викликаними подіями цієї ночі. Він не тільки кипів гнівом на Еномая за його незрозуміле дезертирство, а й горював за десятьма тисячами германців, які пішли назустріч небезпеці.

На світанку Крікс став наполягати, щоб було виконано те, що вони вирішили напередодні. І Спартак наказав своїм легіонам зняти табір і повів їх до Камеріна. Туди він, як і передбачав, прибув пізньої ночі, а консул Лентул — на день пізніше.

Консул, не дуже обізнаний у воєнній справі, пройнятий зарозумілістю латинського патриція, вважав неймовірним, щоб чотири римських легіони — двадцять чотири тисячі воїнів разом з дванадцятьма тисячами допоміжного війська — не розгромили за чотири години шістдесят тисяч гладіаторів — це безладне, погано озброєне збіговисько, без честі, без віри, без дисципліни.

Тому, зайнявши вигідну позицію на горбах і виголосивши перед своїм військом бундючну, хвастовиту промову, що мала запалити серця легіонерів відвагою, він наступного дня зав'язав бій з Спартаком. Спартак мудро зумів використати свою перевагу в кількості і менш ніж за три години бою майже з усіх боків оточив консула. І хоч з якою надзвичайною мужністю билися римські легіони, вони змушені були відступити, щоб уникнути удару з тилу.

Спартак вправно скористався з цього вагання противника. Він своєю одчайдушною хоробрістю так запалив гладіаторів, що ті навально кинулися на римлян, прорвали їхні ряди і розгромили вщент, захопивши при цьому табір і обоз.

Радість нової блискучої перемоги, та ще й над одним з консулів, була, проте, для Спартака отруєна невідступною згадкою про другого консула, Геллія, який за цей час міг напасти на Еномая і вирізати його військо.

Тому другого дня після битви при Камеріні він звелів зняти намети і рушив назад, до Аскула. Попереду війська, як звичайно, вислав численні загони кінноти під командуванням найрозсудливіших начальників, щоб вони приносили йому звістки про ворога.

Відпочивши біля Аскула, військо наступного дня вирушило в дорогу. Під Требулом до Спартака з'явився начальник усієї кінноти Мамілій із звісткою про те, що Еномай став табором біля Нурсії, а Геллій, довідавшись, що від війська гладіаторів відокремився десятитисячний загін, поспішно вирушив проти нього, щоб знищити його на місці.

Давши відпочити своїм легіонам тільки шість годин, Спартак опівночі вирушив з Требула і через суворі скелі Апеннін попрямував до Нурсії,

За цей час консул Геллій Публікола прибув туди вночі з двадцятивосьмитисячним військом і на зорі напав на Еномая. Безрозсудний германець прийняв цей нерівний бій.

Жорстокою і кривавою була битва. Обидві сторони билися з однаковим завзяттям і понад дві години жодна з них не переважала. Та незабаром Геллій повністю розгорнув своє військо й оточив обидва германські легіони. З флангів на них насідала легка римська піхота, далматинські пращники вдарили з тилу, і незабаром германці були міцно затиснуті в кільце смерті. Побачивши, що надій на порятунок немає, вони вирішили загинути смертю хоробрих і, шалено б'ючись ще понад дві години, полягли всі, завдавши римлянам величезних втрат.

Одним з останніх упав Еномай. Він власноручно убив одного військового трибуна, одного центуріона, силу-силенну легіонерів і з незрівнянною хоробрістю, поранений, уперто бився один серед навалених навколо нього трупів, аж поки не впав, уражений одразу багатьма мечами в спину. Він дико застогнав і впав поруч Евтібіди, яка впала раніше.

Але тільки-но закінчилася ця битва, хрипкий звук букцин, що означав сигнал до атаки, сповістив переможців про наступ нового противника.

То був Спартак. Щойно прибув він на поле бою. Хоч його легіони були стомлені важкою дорогою, він розгорнув їх бойовим строєм і, проходячи між рядами, палкими словами закликав відомстити за загибель поневолених братів.

Консул Геллій зробив усе можливе, щоб перешикувати свої когорти, і, слід сказати, вони надзвичайно швидко з'єднали й повернули фронт назустріч новому ворогові.

Почалася битва, ще запекліша від попередньої.

А в цей час на полі недавнього бою умираючий Еномай глухо стогнав, зрідка вимовляючи ім'я Евтібіди. Оскільки нова битва відтягла римлян убік, то місце побоїща германців спорожніло, і серед вкритого трупами поля лиш де-не-де чулися слабкі зойки, болісні крики поранених і вмираючих.

Кров струменіла з численних ран богатирського тіла Еномая, але його серце ще билося. В той час, коли в агонії він кликав кохану дівчину, вона підвелася з того місця, де впала. Видерши бинт з туніки вбитого контубернала, вона перев'язала собі ліву руку, що була досить тяжко поранена. Геллій напав на них так несподівано, що Евтібіда не встигла перебігти до римлян або втекти кудись з поля бою, і тому повинна була взяти участь у битві. При першому ж пораненні вона вирішила за краще впасти між трупами, наваленими Еномаєм, і прикинулася мертвою.

— Ох!.. Евтібідо… О моя кохана..". — дедалі тихіше гукав Еномай, обличчя якого вже застеляв покров смерті. — Ти жива?.. Жива… Ох, я помру тепер… з радістю… Ах, Евтібідо… Пити… Дай мені хоч трошки води… і останній твій поцілунок…

А Евтібіда, бліда від хижої радості, озирала скорботне видовище безмежного поля бою, встеленого трупами, і злобно посміхалась. її зеленкуваті очі тішилися, впивалися цією картиною, і, тільки надивившись на наслідки побоїща, вона обернулася до Еномая.

Крізь туман, що застеляв його очі, він побачив закривавлену дівчину і подумав, що вона смертельно поранена. Але помітивши злобний блиск її очей і лють, з якою вона, проходячи мимо, топтала й штовхала ногами навалені навколо трупи, він збагнув, що вона лише поранена і, мабуть, легко. Страшна підозра майнула в його голові, проте він одразу ж відігнав од себе цю лиху думку і сказав тихо:

— Ох, Евтібідо… один поцілунок… дай ще мені… Ох, Евтібідо…

— Я поспішаю! — відповіла гречанка і, минаючи його, кинула на нього байдужий погляд.

— А!.. Блискавки… Тора… хай спалять тебе! — закричав з останніх сил Еномай. Він звівся на один бік, глянув їй услід жахливо розширеними зіницями і гукнув: — О!.. Тепер… я все розумію… паскудна куртизанко… Спартак невинний… Ти — потворне чудовисько!.. Будь тричі проклята!., проклята… —