Маріо Пьюзо - Сицилієць

Джустіни Ферри на залитій сонцем вулиці Палермо. Він припустив, що це не більше, ніж потяг плоті, що йому бракує пристрасних ночей із Ла Венерою. Однак зловив себе на тому, що мріє не тільки кохатися з Джустіною, але й гуляти з нею в горах, показувати їй свої печери, повні квітів вузькі долини, готувати для неї на відкритому вогні табору. У будинку матері він досі зберігав свою гітару й тепер мріяв зіграти на ній для Джустіни. Він показав би їй вірші, які писав у ці роки, і деякі з них публікували сицилійські газети. Навіть думав, чи не пробратися йому в Монтелепре й не навідатися до неї, попри дві тисячі солдатів спецзагону полковника Луки. На цьому місці Турі отямився й усвідомив, що в його душі відбувається дещо небезпечне.

Це все дурощі. У його житті є тільки два варіанти перебігу подій: або його вб’ють карабінери, або він знайде притулок в Америці. Однак, якщо він і далі так мріятиме про цю дівчину, Америки йому не бачити. Треба викинути її з голови. Якщо він звабить її чи забере до себе, то матиме смертельну ворожнечу з її батьком — годі з нього такого. Він якось уже побив Аспану, бо той звабив невинну дівчину, і за всі ці роки стратив трьох своїх бандитів за зґвалтування. Та його почуття до Джустіни були інші: він хотів зробити її щасливою, щоб вона любила його, милувалася ним і бачила таким, яким він сам бачив себе. Він хотів бачити кохання й довіру в її очах.

Стратегічний розум Ґільяно просто перебирав варіанти, бо він уже вирішив, що робитиме. Одружиться з дівчиною потай. Про це не знатиме ніхто, крім її рідних і, звісно ж, Аспану Пішотти та ще кількох членів банди. Її приводитимуть у гори, коли це буде безпечно, щоб вони могли провести разом день-два. Так, бути дружиною Турі Ґільяно небезпечно, але він може відправити її до Америки, щоб вона зачекала там, поки він сам зможе туди перебратися. Насправді є тільки одна проблема. Як до нього ставиться Джустіна?

Чезеро Ферра вже п’ять років таємно входив до банди Ґільяно: участі в операціях ніколи не брав, але збирав інформацію. Вони з дружиною знали батьків Ґільяно, були сусідами — жили на Віа Белла, за десять будинків від їхнього дому. Чезеро був освіченіший за більшість народу в Монтелепре, і фермерство його не тішило. Тож коли Джустіна в дитинстві загубила гроші, а Ґільяно повернув їх, та ще й відправив її додому із запискою про те, що родина тепер під його захистом, він пішов до Марії Ломбардо й запропонував свої послуги. Чезеро збирав у Монтелепре та Палермо інформацію щодо патрулів карабінерів, щодо переміщень багатих торгівців, яких викрадала банда Ґільяно, викривав тих, хто доносив поліції. Він отримував частку викупу від викрадень і зміг відкрити в Монтелепре невеличку таверну, що допомагала йому в його потайній роботі.

Коли Сільвіо, син Чезеро, повернувся з війни агітатором соціалістів, він вигнав його з дому. Не тому, що не схвалював його віри, а через небезпеку, яку вона становила для всієї родини. Ферра не плекав ілюзій щодо демократії чи римського уряду. Він нагадав Ґільяно про обіцянку захищати родину Ферр, і Турі зробив для Сільвіо все, що міг, а після його смерті пообіцяв Чезеро помститися.

Ферра не звинувачував Ґільяно. Він знав, що різанина в Джінестрі глибоко турбувала його й досі мучила, стала для нього справжнім горем. Він чув про це від дружини, що годинами слухала, як Марія Ломбардо говорить про сина. Якими щасливими вони були до того страшного дня, коли карабінери підстрелили її хлопчика й він був змушений усупереч своїй натурі вбивати у відповідь. Авжеж, кожне вбивство відтоді було необхідне, нав’язане йому злими людьми. Марія Ломбардо пробачала синові кожне вбивство, кожен злочин, однак навіть вона затиналася, говорячи про бійню на Портелла-делла-Джінестрі. Ох, малих дітей розірвало кулеметними чергами, беззахисних жінок убито… Як можуть люди думати, що її син на таке здатен? Чи ж він не захисник бідних? Не герой Сицилії? Хіба він не роздавав цілі багатства, щоб допомогти тим сицилійцям, хто потребував грошей та дому? Її Турі не міг віддати такого наказу. І вона присягнулася на статуетці чорної Мадонни, і жінки розридалися в обіймах одна одної.

Тож Чезеро взявся розгадати таємницю того, що ж насправді сталося на Портелла-делла-Джінестрі. Чи стрільці Пассатемпо чесно помилилися, стріляючи надто низько? Чи сам Пассатемпо влаштував криваву бійню для свого задоволення, зі щирої кровожерливості, якою він так славився? Чи могло все це бути влаштоване, щоб зашкодити Ґільяно? Чи могла там бути ще одна банда, що відкрила вогонь не за наказом Ґільяно, а можливо, була відправлена туди «друзями друзів» чи ж навіть таємною поліцією? Чезеро нікого не випустив зі списку підозрюваних, крім самого Турі Ґільяно. Бо якби Турі був винний, весь світ звалився б йому на голову. Ферра любив Ґільяно як сина, бачив, як він із хлопчака став чоловіком і ніколи не робив нічого підлого, не показував злості.

Тож Чезеро Ферра нашорошив вуха й не заплющував очей. Він пригощав випивкою інших таємних членів банди, яких не кинув за ґрати полковник Лука. Він ловив уривки розмов місцевих «друзів друзів», які час від часу навідувалися до нього в таверну на вино й карти. Одного вечора він почув, як вони регочуть і говорять про «тварюку» і «диявола», які були в гостях у дона Кроче, і те, як великий дон перетворив цих страшних чоловіків на співучих янголів. Ферра поміркував над цим і з непомильною сицилійською параноєю дійшов висновку: Пассатемпо та Стефан Андоліні нещодавно зустрічалися з доном. Пассатемпо часто називали «звіром», а Андоліні носив прізвисько Fra Diavalo. Для чого вони мали приватну розмову з доном Кроче в його будинку у Віллабі, так далеко від гірського табору бандитів? Ферра відправив сина-підлітка до будинку Ґільяно з терміновою звісткою, і за два дні йому була призначена зустріч з Турі в горах. Там він усе йому розповів. Молодий чоловік відреагував спокійно, тільки наказав йому зберігати це все в таємниці. Більше Ферра нічого не чув. Тепер, три місяці потому, він отримав черговий виклик від Ґільяно й сподівався почути решту історії.