Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Зважаючи на те, як полегшено зітхнув чоловік – майнула. Майнула і відверто зіпсувала настрій Зорі. Невже вона дійсно скидалася на таку, хто може із заздрощів озлитися на подругу? Особливо враховуючи, що своє невдоволення світом вона новим знайомим виказувала доволі виразно.

Вочевидь невдоволення на обличчі дівчини виявилося настільки виразним, що Ларис із зітханням розвів руки в сторони.

– Пробач, та все ж може бути. Магічні сили, положення у світі, влада, це хіба не те, про що можна лише мріяти? І розуміння того, що це пройшло повз, через дурну помилку потрапило в руки іншої…

Не витримавши, Зоряна різко скинула руки вверх, вимагаючи замовкнути. Ні, вона розуміла, про що він говорить, але від думки, що таке багно могли прилаштувати до неї ставало якось по-дитячому образливо. Це був той самий момент, коли логіка дорослого говорить про доцільність таких думок та тривоги, але щось світле й наївне всередині гірко квилить. І ота крихітна дурна іскорка, котра все ніяк не хотіла помирати в душі серйозно псувала не тільки настрій, але й життя.

Стиснувши губі, Зоря провела долонею по волоссю, загрібаючи назад.

– Послухай… Я не шкодую, що тоді зробила вибір, про який ти вже пронюхав. Мені було місце в моєму світі. Зі своїми проблемами, горестями та радощами, мені воно там було та і є. Симона ніжна, вразлива і без мене вона б залишилася там зовсім одна. Саме тому я вважала і вважаю, що вчинила правильно, і ні про що не шкодую. Мені до глибокої паралелі на пророцтва та іншу дурню. Все сталося не тільки так, як мало статися. Все сталося найкращим чином і я сподіваюся ти викинеш оту дурню з голови й ні ти, ні ти, – палець дівчини ковзнув від принца до Есшата. – Нічого не скажете Симоні. Її потрапляння сюди – це не помилка, це найкраще з того, що могла зробити доля.

Відчуваючи, що від обурення вона навіть трохи задихалася, Зоря глибоко вдихнула повітря та прикрила очі. Хотілося сподіватися, що її почули.

І добре, якби почули лише ті, до кого вона зверталася.

Шелест за спиною змусив дівчину напружено скинутися та розвернутися на звук, щоб так і завмерти. В проході з’явилася Симона. Трохи заспана, у довгому халаті поверх нічної сорочки, дівчина розгублено кліпала великими блакитними очима. Так розгублено, що серце на мить просто впало від розуміння.

Вона все чула.

В кабінеті стало тихо. Настільки тихо, що голосний тріск деревини з каміна пролунав, як вистріл.

– До нас прийшла служниця матері принців. Передала побажання пані Шшааци поснідати з тобою. Я пообіцяла переказати, заглянула до тебе, а тебе не було і я зрозуміла, що ти, певно, сюди прийшла… Ось, – повільно, наче взагалі не вдумуючись в слова, промовила вона.

Під кінець голос дівчини впав ледь не до шепоту, губи здригнулися наче вона ось-ось заплаче. Спантеличена її появою, Зоря встигла почути, як хтось з чоловіків зробив крок вперед. Цей звук нарешті змусив дівчину отямитися та різко махнути рукою.

– Залиште нас ненадовго, – нетерпляче й швидко промовила вона.

Говорити варто було зараз, не відкладаючи надовго. За час перерви Симона встигне собі надумати багато чого. Зоря це чудово знала, сама була такою ж. Звісно, виганяти принца з його робочого кабінету може було б не варто, але йти назад темним проходом означало втрачати час та настрій. А принц все ще був не тільки майже коронованим лисом, а й другом.

Шурхіт, ображене скавуління Вірної, котра не хотіла так швидко йти й клацання дверей вклалося в якусь хвилину. З усім тим ця хвилина розтягнулася ледь не у вічність. Слова для письменниці ніколи не були проблемою. Для опису, для розповіді, для зображення щастя, горя чи вини. Але чомусь зараз, коли правильні слова були такі необхідні, всі вони згубилися. Наче хтось розірвав пакет бісеру посеред кропивного поля і тепер кожне крихітне блискуче кружальце доводиться вишукувати та видобувати через опіки та біль.

– Що б ти собі там не накрутила – кинь, – повільно промовила Зоря та трохи нахмурилася. – Я дійсно вважаю, що цей світ ідеальний для тебе, я в ньому хорошого бачу набагато менше.

Симона відповіла не відразу. На мить вона навіть тужливо озирнулася у прохід, але тільки зітхнула, шморгнула носом та все ж увійшла до кімнати, щоб обхопити себе руками. Панель з шурхотом стала на місце за її спиною.

– Навіть якщо зараз так, тоді було по-іншому. Ми обидві мріяли про це, а я… Я вкрала твою мрію. Тепер ти маєш взяти на себе стільки проблем через мене, через крадійку!

Голос дівчини знову затремтів, але цього разу Зоря змогла оговтатися достатньо. Стрепенувшись, дівчина зробила крок до подруги, щоб м’яко стиснути її плечі.

– Сім-Сім, тоді вдома я казала тобі, що не хочу цієї пригоди. А зараз скажу, що я рада, що ти мене в неї затягнула. Ти завжди мене кудись затягувала і як би ті пригоди не оберталися, я з теплом згадую будь-яку з них. Бо ти була поруч. І мені завжди було до біса гірко через те, що така яскрава, світла дівчина не може знайти себе в нашому світі.

Запнувшись, Зоря трохи гірко посміхнулася.

– Ні, я хочу вірити, що й там на тебе чекало б щастя, але тобі було б важко. Значно важче ніж мені. Поглянь на нас зараз. Тут ти знайшла себе, а я знайшла себе там. Так, в мене були неприємні та навіть болісні епізоди, та я зробила себе. Я сучасна себе влаштовую. Мене влаштовує моє життя і якщо навіть в мене чогось немає, це стимул щось робити, а не приндитися. Саме тому, навіть якщо за якимось дурним пророцтвом це було моє місце, вважай це моїм подарунком. За день народження, Новий рік, восьме березня і День святого ледаря. Це мій тобі подарунок, який я віддала добровільно. А якщо це подарунок, то ти не маєш права думати всілякі дурниці. Мені подобаєшся ти у цьому житті, я хочу, щоб ти була щаслива.

Гарячкові слова лилися трохи незв’язно, але щиро. Так, може тоді Зоря й не розуміла, що вона віддає подрузі, але вона віддала свою частину дару. І навіть знай вона про пророцтво, не стала б вагатися. Тоді вона вже зробила вибір і ніякі нові відомості про те, що вона наче втратила, не могли збити її із зайнятої позиції.