Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

«Виключні негідники» віддали перевагу на цю хвилину прикинутися глухими. Але всього на хвилинку, після якої слух чарівним чином повернувся до них. Слух та загадковість, з якою Ларис подивився на знервовану дівчину.

А нервувати було чому. Не сказати, що це велика таємниця, та Зоря на мить відчула себе дурепою. Вирішила побути такою розумницею, визнати, що хотіла й нічого не розповісти самій, а вийшло казна-що! Ні, вона була майже впевнена, що руде гаденя брехало, але…

Що як ні?

Ця думка змусила трохи нервово почухати вухо і тихо вилаятися.

– Щоб ти скис, паразит! – нарешті пробурмотіла вона і різко скинула голову. – Ну добре, але Симоні ні слова. Це не таємниця, коли що вона й сама розповість, якщо мова зайде, але коли так, щоб ви знали. Народилась вона в останній день другого зимового місяця, а записали на наступний.

До великого фурору зізнання Зорі, звісно, не призвело, але свою долю здивування слухачі все ж отримали. Замислено смикнувши себе за кінчик трохи розпатланої короткої чорної коси, Есшат криво посміхнувся.

– Дикий світ, перенести день народження – все одно, що зламати долю, – нарешті підвів підсумок він.

А ось Ларис говорити не спішив. Спершу рудий повільно підняв брові, потім його погляд ковзнув кудись до книжкової шафи та лоба прорізала зморшка, коли він нахмурився.

– Зірочко, а скажи-но мені таке… В тебе коли день народження? – раптом повільно промовив він.

Цього разу Зоря не стала навіть обурюватися на несподівано ніжне звертання. Навпроти, лише зморщила постраждалого носа та тихо зітхнула. Все ж таки інколи шкода, коли дурень є дурнем лише в деяких ситуаціях, тоді як в інших справах виявляється пронирливою гадюкою.

Тоді сюди мали потрапити або обоє дівчат, або одна з них. І якщо одна не підійшла під передбачення, то цілком можливо, що то не передбачення зіпсоване. Просто потрапила не та дівчина.

– То не має ніякого значення. Ну так, я отримала передбачення, але на чоло армії та з іншою дурнею то будь ласка, до когось іншого. Я б і передбачення ладна була комусь вручити, – похмуро кинула вона та смикнула плечем.

Погляд лиса на мить застигнув. Чоловік повільно відхилився назад, подався вперед та раптом тихо застогнав, щоб ляснути себе по щоці.

– Трясця… Тепер зрозуміло, чого ж моєму лису ти так сподобалася! – роздратовано вигукнув він і рвучко розвернувся до столу.

– Що?

Ошелешено витріщившись на нього, дівчина розгубилася. З хутряною частиною рудого нахаби вона не мала неприємності бути знайомою та дізнатися, що вона їй сподобалася було якось дивно.

– Одна з граней пророцтва та старих звичаїв, – відгукнувся Есшат.

З крісла чоловік не піднявся, тільки підпер голову рукою, спершись ліктем на підлокітник. Погляд зелених очей, завжди трохи відсторонений та невдоволений несподівано загорівся вогником цікавості.

Терпляче зітхнувши, Зоряна на мить заплющила очі. Вона не буде репетувати та трясти нікого, щоб їй все до ладу пояснили. Вона доросла, ввічлива та адекватна людина.

Іноді.

Принаймні ще трохи.

– Поясниш?

Якимось дивом вдалося сказати це не тільки спокійно, а навіть люб’язно. Настільки люб’язно, що здається здивувала навіть дракона. Посміхнувшись, він потягнувся вперед, щоб торкнутися вух Вірної.

– За передбаченням ця дівчина була ідеальною нареченою для близнюків королівського дому Фарга. А старий звичай… Бач, раніше у перевертнів пару обирала саме звірина частина. До котрої дівчини потягне – та й стає парою. І приязність чи не приязність тут не рахується. Якщо звір вирішив, що ось ця дурепа йому подобається, з нею йшли до шлюбу. Але це було шалено давно.

Уважно вислухавши його, Зоря трохи нервово посміхнулася. Не думала вона якось, що зіткнеться у житті з поняттям, яке її колеги описували під тегом істинної пари. Не думала, не мріяла і взагалі була б щасливішою, аби взагалі не знала, що таке можливо.

– Ще у часи, коли наша ієрархія радше нагадувала ієрархію зграї звірів. З розвитком усе змінилося, – все ж подав голос Ларис.

Повернувшись до них, чоловік знову скривився та повільно потер скроні.

– З плином часу ми навчилися домовлятися у таких питаннях і тепер бажання звіра враховуємо, як і звір наше, але ні одна з частин не може бути головною. Хоча дехто й вважає, що пари, де наречену обирає звір щасливіші за інші, – останнє чоловік промовив вже з деякою іронією, глянувши на Зорю.

Та у відповідь скептично вигнула брову. Так, вона могла принести стільки щастя, що мало б точно не здалося. Хоча… Несподівана думка змусила дівчину схилити голову набік.

Аби рудого зустріла не вона сьогоднішнього дня, а та наївна, тиха дівчина. Та, в кому Зоря сьогодення ще не прокинулася – можливо б щось розвинулося по-іншому? Якби її, як Симону одразу познайомили з принцами?

Від цієї думки стало смішно і як не старалася – стриматися не вдалося. Посмішка розтягнула губи й Зоря все ж не стрималася та зареготала.

– Господи, Ларисе, як тобі пощастило, що сюди потрапила Симона! І як мені пощастило! – несподівано вигукнула вона.

Здається сьогодні для принца був день, коли він мав побити всі рекорди зі здивування. Тінь, котра на мить майнула на його обличчі зникла. Замість неї спочатку з’явилося збентеження, після обурення і нарешті якесь полегшення. Навіть куток губ піднявся у натяку на якусь наче полегшену посмішку.

– То ти не станеш злитися через помилку долі? – обережно перепитав він.

Запитання змусило дівчину різко обірвати сміх. Спершу Зоря навіть не зрозуміла, про що він каже. На що вона має злитися? Поки єдине, що могло злити затягло її до цього світу. А могло затягнути й раніше! Та й то воно зараз радше не злило, а дратувало.

Усвідомлення того, що змусило чоловіка насторожитися спершу розвеселило дівчину. Вона навіть пирхнула, але наступної миті завмерла та повільно випрямилася.

– Якщо зараз у твоїй припеченій макітрі майнула думка, що я через цю дурість можу не тільки розізлитися, а й почати заздрити Симоні – удай, що я помилилася. Бо я не знаю, що тобі зроблю, – сухо кинула вона та невдоволено стиснула губи.