Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Щоки обпік жар. Вона не відчувала жалю, хоча й не могла зрозуміти, що ж штовхнуло її зробити той крок вперед, але від думки, що хтось окрім Северина бачив той крок не грів. Він обпікав бажанням зробити так, щоб цей хтось або це забув, або нікому не міг розповісти. Саме тому на якусь мить може не життя, але здоров’я спадкоємця трону зависнуло на волосині.

Рівно до тієї миті, поки Ларис не заговорив знову. Розім’явши плечі так, що сонце красиво зблиснуло на золотому гаптування тонкої білої сорочки, чоловік якось трохи винувато перекотився з п’яти на мисок.

– Із Северином переговорили. Він вчасно нагодився і, словом, вибач, але я не можу обіцяти, що такого не повториться. Ми будемо поруч, але ти чудово розумієш, що постійно водити тебе за ручку ніхто не зможе. Тому такі кілька хвилин відволікання уваги доведеться витримувати.

З кожним новим словом Зоряна відчувала змішане відчуття полегшення та одночасно бажання закотити очі. Так, щось таке вона й думала, до чогось такого й була готова. Оборонятися самій, ніхто не стане через неї ризикувати життям та репутацією.

Саме так вона й вважала до вчорашнього дня.

Від цієї думки губи почали розпливатися у посмішці. Дурнувато-радісній і зупинити її вийшло тільки закусивши губу. Не варто було давати Ларису приводу до жартів.

– Я витримаю, але, коли що, не плач, якщо я тобі підправлю репутацію, – повільно промовила вона та знову притиснула хустку зі снігом, котрий не танув, до носа. – Та я, взагалі, про трохи інше прийшла поговорити.

Роззирнувшись, Зоря обійшла стіл, щоб облаштуватися в кріслі з високою спинкою, на яку так зручно було відкинутися. Настільки зручно, що вона на мить просто прикрила очі та якось загубила нитку розмови.

– То про що ти там поговорити хотіла, окупантка?

Питання змусило дівчину все ж-таки стрепенутися та розплющити очі. Ларис, котрого так безсовісно витіснили з його робочого місця, сперся на стіл та схрестив руки на грудях. Можливо навіть вигляд чоловіка можна було б назвати величним, але хитрувата посмішка з докірливим поглядом викликала бажання не скочити на ноги, а витягнути останні. Що Зоря й зробила з блаженним зітханням.

– Подяку за допомогу буду приймати кріслами, коли що, – гмикнула вона і все ж посерйознішала. – Шалар розповів мені дещо про передбачення, котре стосується Симони. Про другий зимовий місяць і таке-інше…

Пальці Зорі повільно переплелися в химерну фігуру. Розпочати розмову вона вирішила здалеку. А може її взагалі надурили? Вона б взагалі не підіймала цієї теми, аби не переймалася, що це нашкодить подрузі. Хіба мало, може там у передбачення ще п’ять підпунктів і якийсь з них може становити небезпеку для Симони? Питань було багато і дівчина хотіла б заспокоїти свою параною.

– Так, є таке передбачення. Саме тому столицю ми покинули саме з Симоною, – подав голос Есшат.

Вірна, котра удала було смиренність раптом прудко вислизнула з його рук, щоб ткнутися носом в долоні Зорі. Кволо посміхнувшись, дівчина розплела пальці, щоб потріпати вовчицю по вухах.

– Але, вочевидь, у передбачення вийшов термін придатності, – додав Ларис та зацікавлено присів на край столу. – До чого це?

Дурнем лис не був та відразу зрозумів, що дівчина прийшла не просто розповісти про цікаву бесіду з його братом. Власне, про останню Зоря вже розповіла і коли після цього ще ставить питання, отже цьому має бути причина.

І краще б її не було. Не припиняючи гладити Вірну, дівчина замислено покусала край губи.

– Там в передбаченні було тільки це? Тобто, якби так сталося, що день народження в Симони не останнього зимового місяця? – обережно поцікавилася вона та кинула швидкий погляд на рудого.

Може вона дарма переймається? Про день народження Симони вона дізналася тільки після того, як розповіла про цікавинку своєї дати.

Замислившись, Ларис перезирнувся з Есшатом. Той схилився так, щоб спертися ліктями об коліна та нахмурив брови.

– Та наче ні… Ми власне ніколи тому передбаченні великої ваги й не надавали. Навіть Симоні про нього не розповідали. Щоб вона не переживала, що її взяли в академію не за здібності, а через це дурнувате пророцтво, – відповів Ларис та вже трохи зацікавлено поглянув на дівчину. – Почекай, а що не так з народження Симони?

Зморщивши носа, Зоря одразу ж охнула та знову притиснула до обличчя холодну хустку.

– Якщо не знаєш – то і не важливо. Це власне все, що я хотіла дізнатися, – відрізала вона та все ж піднялась на ноги.

Трохи повагалася та все ж вирішила бути чемною:

– Дякую за приділену увагу.

Вважаючи на те як різко відхилився назад рудий – чемність дійсно виявилася вбивчою зброєю. Принаймні його запитання воно встигло на якусь мить перебити. Хоча й не зовсім вбити. Аби дівчина не розвернулась одразу до таємного проходу, вона б помітила, як на мить хижо блиснули золотаві очі.

– Хоча постривай, я тут згадав, що є один ритуал, в якому надзвичайно важливо при підготовці враховувати свою реальну дату народження. Може не до години, але до дня – точно, – раптом промовив він.

Навіть пальцями клацнув – привертаючи увагу Зоряни. Завмерши, дівчина кинула на нього темний погляд через плече.

– Ось не треба мені тут вуха крутити! – невдоволено відгукнулась вона.

Але клятий лис у відповідь лише знизав плечима.

– Вибач, забув якось. Мені й на думку не могло прийти, що з цього боку Симоні може загрожувати якась небезпека. То виходить може?

Трохи нервово стиснувши хустинку, в якій нарешті почав танути чарівний сніг, Зоря повернулась до Есшата.

– Бреше?

Прочитати щось на незворушному обличчі дракона було важко. А допомагати той не квапився, лише якось невизначено поворушив пальцями. І те не особливо допомогло Зоряні, котра тільки й змогла що обурено пирхнути та поглянути на Вірну.

– Тебе оточують виключні негідники, дівчинко! – полум’яно повідомила вона до радості вовчиці, котра знову обтерлася об її ноги.