Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 19. Про пророцтва та особливості жіночої дружби

Певно, вона трохи зійшла з розуму. Принаймні, що штовхнуло її в обійми Северина Зоря не розуміла й через день після того, як це відбулося. І найгірше було в тому, що вона анітрохи не жалкувала про те. Ні, намагалася розбурхати гарне виховання, котре б обурилося такому алогічному вчинку, але те у відповідь тільки ліниво позіхало.

Єдине, що дійсно викликало жаль – це те, що обійми довелося перервати швидко, як за помахом чарівної палички. Двері галереї ще тільки почали прочинятися, як вони з чоловіком сахнулися один одного, як школярі. Вочевидь, те здивувало не тільки Зорю, але й Северина, чий невдоволений погляд, кинутий на двері, дівчина встигла спіймати. На жаль, на тому взаємодію довелося припинити.

До коридору повернувся Його величність з компанією, й перший відразу ж зажадав поговорити з гостем. А вони продовжили подорож. І тільки наступного дня, прокинувшись рано-вранці, Зоря вирішила використати час, поки подруга ще не прокинулася. Їй треба було поговорити з близнюками. Про зустріч з Шаларом учора розповісти вона не встигла, адже поруч весь час була подруга. А ось сьогодні… Сьогодні вона ще вагалася, чи їй влаштувати розбір польотів, чи поговорити про запитання, котре не давало їй спокою не менше, ніж зустріч з Северином.

Питання дня народження.

Саме тому, прокинувшись на світанку, Зоря швидко вмилася, одяглася – і ще до візиту служниці зі сніданком пірнула до таємного проходу. Кімнати, об’єднані однією вітальнею, які виділили їм з Симоною, були зручні якраз цим ходом. Навпомацки пробравшись уперед, Зоряна відрахувала двадцять кроків вперед, перш ніж зупинитися та намацати на стіні металеву ручку, за яку одразу ж потягнула.

Панель фальшивої стінки безшумно поїхала вбік, але відпускати ручку дівчина не стала. На мить їй взагалі здалося, що вона потрапила кудись не туди. Або, може, вона спить. Чи її отруїли… Принаймні, щось із нею сталося і тепер їй ввижається химерна картина, у якій Ларис стояв на колінах перед незворушним Есшатом. У мить коли панель поїхала вбік, рудий якраз неголосно, з чуттєвим придихом промовив:

– Благаю, будь моєю цього вечора!

Думки разом геть здуло зі свідомості. Застигла в проході, Зоря тільки й змогла що відкрити рота, та трохи розгублено озирнулася назад до проходу. Може, ще не пізно дати драпа, поки її не помітили?

Проте хвилювалася вона дарма. Її вже помітили. Вірна, котру Зоря не бачила з моменту потрапляння сюди, вискочила наче з нізвідки. З голосним звуком, схожим на скиглення дитини, вовчиця наскочила на дівчину так, що та не втрималась на ногах і була віднесена назад до проходу. Боляче гепнувшись спиною об стіну, Зоря відпустила ручку і коридор знову поглинула пітьма, адже панель стала на місце. Але Вірна все ж встигла вскочити та декілька хвилин Зоря навпомацки намагалася відпихнути звіра, котрий щедро облизав її, здається, з ніг до голови. У мить, коли панель знову відкрили вже з того боку, дівчину остаточно знесли на підлогу та потопталися по ній під стишений стогін.

– Господи, Вірна, я також рада тебе бачити, та йди до Есшата. Там багато облизувати, – простогнала дівчина в спробі відсунути радісну вовчицю трохи далі.

Але та вочевидь вирішила, що з нею грають, та щедро буцнула дівчину широким лобом так, що на мить в очах спалахнули зірочки. З оханням дівчина сахнулася й тільки після цього вовчицю перехопила міцна доленосна долоня відплати та відпихнула назад до кабінету.

– Я можу помилятися, але навіть у вас людей вчать стукати, перш ніж зайти, – гмикнув Есшат.

У відповідь Зоря змогла тільки щось промимрити. Затиснувши носа, дівчина спробувала піднятися, та вдалося це зробити тільки, коли дракон врешті-решт підхопив її під руку. І тільки в кабінеті вона підозріло вивчила пальці. На щастя, крові не було, але ніс все одно відчувався як бульбашка, що пульсувала болем.

– Якби я постукала, я б не дізналася багато чого цікавого. Коли що, я не засуджую, – прогундосила вона, перш ніж глянути на принца.

Той якраз щедро протягнув їй хустину зі снігом. Вважаючи на те, що до вікна він наче не підходив, сніг був начаклованим, але Зоряну це цілком влаштовувало. І тільки коли хустина перекочувала до її рук, Ларис підозріло звузив очі.

– Ти це про… – запнувшись, він кинув підозрілий погляд на Есшата та навіть сахнувся від нього. – Це не те, що ти подумала!

Обурений вигук викликав у Есшата посмішку. Зелені очі несподівано весело зблиснули.

– Отакий у нас легковажний принц. Дав надію і кинув, – тужливо промовив він та опустився в крісло, щоб перехопити Вірну за шию та тихо щось прошепотіти на хутряне вухо.

Вовчиця невдоволено зморщила носа, загурчала та сумно зітхнула. Настільки тужливо, що Зоряна на мить навіть відчула себе винуватою. Он як дівчинка їй зраділа – то й що, що ледь ринопластику не зробила? Коли вона сиділа з малою подруги, то та лише носом не обмежувалася.

Тим часом Ларис обурено пирхнув.

– Це була репетиція! Я, між іншим, показував цьому бовдуру, як треба дівчину запрошувати на прогулянку! – скривившись, чоловік провів долонею по короткому їжаку волосся.

Зоря у відповідь повільно вигнула брову та підозріло глянула на Есшата. Той відповів їй відверто скептичним поглядом.

– Як дівчина, скажи мені: пішла б?

Куточок губ Зорі сіпнувся у натяку на посмішку, але в ніс знову стрельнуло біллю і вона на мить зажмурилася.

– Звісно пішла б… Якомога далі від збоченця. Ларис, якщо після такого запрошення до тебе на побачення хтось приходив, у мене велике питання до рівня соціальної відповідальності ваших дівчат. Здається, він тут до біса понижений.

Лис у відповідь хитро посміхнувся.

– Це залежить від того, як запрошувати, – промовив він та все ж припинив дуркувати та склав руки за спиною та випрямився. – Якщо ти прийшла говорити про зустріч з Шаларом – я знаю.

Рука з хустинкою повільно посунулася вбік, щоб Зоря змогла підозріло подивитися на рудого. Невже він бачив розмову з Шаларом і… І те що потім?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍