Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Мені не вперше дивитися небезпеці в очі.

Трохи самовпевнені слова, та що ще можна було сказати? Вона була впевнена, що зможе витримати більше ніж Симона, отже вибір був очевидний. Це зрозумів ще Ларис і хай би яким гадом не був рудий, але в цьому питанні вона була з ним згодна.

Краще вона виграє деякий час грою, ніж він підповзе до тієї з них, хто грати не вміє взагалі.

– Зараз ви її недооцінюєте. Він може зацікавитися вами більше ніж треба, – хрипко кинув Северин та навіть трохи подався вперед, дивлячись на дівчину.

Та від несподіванки знову скинула голову та трохи нервово посміхнулася.

– Ким? Мною?

– Вами, – чітко промовив чоловік.

Ледь помітна посмішка зламала сувору лінію губ вовка.

– Ви – яскрава дівчина.

Уважний погляд бурштинових очей наче спалахнув яскравіше. Настільки яскраво, що Зоря раптом виразно зрозуміла, що їй вже зовсім не холодно. Навіть навпаки. Настільки навпаки, що вона трохи ніяково знизала плечима.

– Обережно, ще трохи й мені здасться, що це комплімент!

– А ви сумніваєтеся? – брова чоловіка запитливо вигнулася. – Тоді скажу, що ви неймовірна та чарівна. Щоб ви були упевнені, що це дійсно комплімент.

Від несподіванки Зоря відчула, як щоки обпекло жаром. Відкривши рота, дівчина так і завмерла, геть розгубившись. Прямота, з якою говорив цей неймовірний чоловік, просто збивала з ніг. Ні, то взагалі не міг бути він! Спокійний, розважливий пан Северин ніколи б такого не сказав.

То який ґедзь його вкусив!

Геть розгублена, відчуваючи як часто стукає в грудях і чомусь раз у раз здригаються губи, Зоря знову відвела погляд. Чому так по-дурному раптом захотілося посміхнутися, чому так зашуміло у вухах, наче вона хильнула келих шампанського?

– Зоряно… – чоловік повільно зітхнув. – Не смійте ризикувати!

– Нічого не можу обіцяти, я зобов’язана захистити подругу.

Ця відповідь була тихішою, але все такою ж твердою. Симона не витримає, а вона зобов’язана витримати. Що б доля не звалила на її плечі.

Відповіддю було тихе зітхання Северина. Чоловік прикрив очі та опустив голову.

– Ви не залишаєте мені вибору… – тихо та твердо промовив він.

І від того, як це прозвучало, нахмурилася вже Зоря.

– Що ви маєте на увазі? – насторожено перепитала вона.

Ще не вистачало, щоб він постраждав через їхні проблеми. Через її проблеми! На превеликий жаль вона вже упевнилася в тому, що представники роду Зоря до біса вперті й зараз відчула, як її кинуло в жар від думки, що може наробити та впертість.

Сіпнувши плечем, Северин відкрив очі. Полум’я знову яскраво спалахнуло в його очах, відбилося у новій посмішці та простих впевнених словах:

– Я маю подбати про вашу безпеку.

Вона очікувала почути щось таке, але разом з тим не очікувала зовсім. Від обурення на мить взагалі перехопило подих і дівчина тільки що не тупнула ногою. Емоції настільки переповнювали, що на якусь мить Зорі здалося, що вона зараз просто лусне шановного пана. Або не лусне. Або зробить щось інше, але обов’язково щось зробить, бо просто не може стояти на місці!

І знову його ліва брова зверхньо піднялася.

– Нічого не можу обіцяти, – відповів він її ж словами так, наче впустив кам’яну брилу.

Губи дівчини здригнулися. Спазм перехопив горло та обурений вигук зірвався в тихий жалібний писк:

– Северине!..

Не зводячи з неї погляду, чоловік випрямився та склав руки за спиною. Він вже прийняв рішення та всім видом демонстрував, що сперечатися з ними – марна трата сил та часу.

– Зоря?

Войовничо стиснувши долоні в кулаки, Зоря стиснула губи. Горло остаточно перехопило, від емоцій її трохи трясло, а в голові щось наче клацнуло.

Потім може їй буде соромно. Потім вона подумає, що взагалі й нащо зробила, адже вона була обурена, але то буде потім. А зараз дівчина раптово навіть для себе зробила швидкий крок до Северина, щоб міцно обійняти його за талію. Ніс боляче шкрябнув ґудзик, але це не зупинило та не охолодило голову і дівчина лише сіпнула головою, адже за її спиною зімкнулися руки чоловіка, котрий міцно притиснув її до себе.

Шумно вдихнувши знайомий запах холоду та хвої, Зоря міцно заплющила очі. Нащо? Вона ж наче обурена втручанням в її життя? О так, вона страшенно обурена тим, що її тут вирішили захищати? З якого взагалі біса! Все життя вона сама себе та всіх захищала, а тут вирішили захистити її!

І від того шаленого обурення вона притиснулася щокою до грудей Северина, відчуваючи лише, як защипало очі. Десь в грудях розпускало пелюстки гаряче відчуття вдячності та якогось ірраціонального спокою. Наче ці міцні обійми дійсно могли її захистити від сьогодення, від майбутнього та навіть від минулого.

Думки та відчуття дурне, його варто буде відкинути, аби знову покластися лише на себе та свої сили, але трохи пізніше. На мить, на хвилинку пізніше. Коли її відпустять й тепло чужого дихання перестане зігрівати маківку диханням.

Не пошепки, не дурними та пустими словами. Все що хотів – Северин вже сказав. Витрачати слова далі було дурним ділом, далі треба було діяти.

Я нарешті довела персонажів бодай до обіймів, відзначаю свій подвиг невеликою відео-візуалізацію у стилі візуальних новел, з якою можна буде ознайомитися у мене в телеграм: t.me/Sofia4ar_S або інстаграм: sofia4ar_s

У телеграм ще закину один момент, котрий думала додати до відео, але вирішила все ж, що для нього ще зарано)