Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Опустіть панну. Будьте ласкаві.

Знайомий голос приніс холод, наче хтось забув закрити вікно. І в те вікно когось зараз викинуть.

Хвіст знову якось замислено погойдав дівчину так, наче вона була лялькою. Але цього разу Зоря не протестувала, та взагалі спробувала прикинутися пупсом, який тільки й може що кліпати очима та інколи верещати.

– Я лише допомагав панні, нічого такого, що б ви могли подумати, – повільно промовив Шалар та все ж опустив свою співрозмовницю на ноги.

Коліна трохи підкосилися, але Зоря мужньо втрималася від бажання розіграти втрату свідомості та схопитися за хвіст. Ні, ні, вона не те мала на увазі, коли просила у Всесвіту допомоги!

На жаль, Всесвіт як завжди залишався обурливо глухим до критик своїх дарів. Не наважуючись озирнутися, Зоря лише трохи нервово поправила теплу накидку, все ще відчуваючи холод. Холод, який майже погрозливо наблизився.

– Я подумав саме про допомогу, ваша високість.

Якби льодовиковий період міг розмовляти, він говорив би саме таким голосом.

«Аби він був інквізитором, єретики стрибали б на багаття самі.» – трохи нервово подумала Зоряна, так і не наважуючись глянути через плече.

– Ви до Лайяра?

Все ж самовладанню змія можна було позаздрити. Він був гадом, але не дурнем, щоб не відчути, як від крижаного тону тягне смаженим. Добре проперченим стейком зі смаженої зміятини. Настільки добре, що Зоря навіть на мить передумала провалюватися крізь підлогу. За час дороги вона наче встигла вивчити чоловіка і це було чимось новим. Завжди собі на розумі, так відверто Северин нікому не загрожував.

Але Шалар звертався до несподіваного гостя з такою щирою цікавістю, наче той був очікуваним та бажаним. Здавалося, що саме заради того змій і виповз до коридору – зустріти Северина.

– Так. Хотів поцікавитися про стан панни Зоряни.

– Стан?

Картина здивування на обличчі Шалара розбавилася майстерним мазком схвилювання. І це схвилювання було настільки реалістичним, що Зоря на мить відчула шалене бажання поаплодувати його акторському таланту. Ще б пак, зі сторони могло здатися, що розмовляють старі знайомі, а Шалар взагалі щонайменше брат Зоряни. Хто ж ще може так виразно переживати за її стан?

– Панна була поранена на території нашого дому. Оскільки моя сім’я не вберегла гостя ми відповідаємо за її безпеку.

«Та ви що?» – сказати, що Зоряна здивувалася – не сказати нічого.

Ні, вона розуміла, що зараз Северин просто виправдовує своє втручання в їх милий «діалог». Але все одно на якусь мить дівчина відчула ступор. Звісно він сердився на неї, але разом з тим він прийшов. І зараз, коли вдасться спровадити змія, вона отримає заслужену прочуханку, але до того він прийшов, він її врятував.

Думати про те, що могло статися, якби їх розмову не перервали Зоряна не хотіла. Навряд чи б її вбили на місці, але могли спровокувати на якусь дурість. Це усвідомлення знову змусило трохи знервовано знизати плечима.

– О, як же так сталося? – здивовано вигукнув змій та поглянув на дівчину так співчутливо, що та навіть змогла вичавити з себе сумну міну.

Так-так, вона все ще страшно переживає через той жах, що перенесла. Переживає, що гад, котрий потенційно був причетний до її страждань намірився пережити її. А це вже було сумно.

– Нещасний випадок, – швидко відповіла вона.

Навіть якщо до нього вже дійшла інформація про те, що сталося в Яргорі, на будь-які претензії можна обурено перепитати чи він рахує те що сталося щасливим випадком?

– О, як сумно, – здавалося ще мить і змій навіть пустить сльозу.

Зоря навіть подих затамувала, на мить відчувши себе так, наче слідкує за грою прими театру. Втім, прима вочевидь згадала, що грати на межі можливостей задля двох глядачів то занадто, тому вирішила відкланятися.

– Добре, не буду заважати. Та все ж сподіваюся, що зможу з вами переговорити, пане. Я стільки всього чув та знаю про рід Зорі та про вас!

– Обов’язково, – тоном, в якому люб’язність могла проглядати хіба як заледенілий труп, відгукнувся Северин.

Наостанок принц обдарував Зоряну чарівною посмішкою, перш ніж все ж таки неспішно поповзти далі. Деякий час дівчина спостерігала за білим хвостом, котрий звивався з боку в бік.

«Цікаво, а йому взагалі зручно так пересуватися?» – якось відсторонено подумала Зоряна, зачарована цими рухами, наче коливаннями маятника перед носом.

Але ось хвіст разом з його верхньою частиною зник. А вовк з його поганим настроєм залишився. Хоча й не спішив нагадувати про своє існування, від чого Зоря почувала себе ще більш кепсько.

Незручна, якась прохолодна та слизька тиша стікала за комір, наче стадо шалених равликів. Зіщулившись, дівчина переступила з ноги на ногу. Гарячково намагаючись вигадати, як можна розпочати розмову, Зоря вирішила, що для початку непогано буде бодай розвернутися до співрозмовника.

Подумано – зроблено. Втім, далі діло якось не пішло. Спроба підняти погляд зупинилася на ґудзиках темного одягу на грудях чоловіка.

– Вибачте, словом… Я повинна була вас попередити, але якось часу не було, – врешті-решт зуміла промимрити Зоря.

Ґудзики перед очима повільно ворухнулися, зашелестів довгий, на столичний манір, плащ, коли Северин ворухнув рукою, щоб підняти її голову за підборіддя.

– Ви надто ризикуєте.

Вочевидь довгого кружляння навколо вини дівчини з доказами її пустоголовості очікувати було не варто. Це виразно читалося у серйозному погляді бурштинових очей.

– Я маю захистити подругу.

Зоря спохмурніла та трохи вперто гойднула головою, щоб вивільнити підборіддя. Здається сьогодні був якийсь особливий день, коли всі захотіли її посмикати. Втім, вже наступні слова чоловіка змусили забути про обурення.

– А хто захистить вас?

Слова – наче влучний та сильний удар по крижаній броні. Від несподіванки дівчина навіть відвела погляд в сторону, відчуваючи, як щось боляче защемило у грудях.