Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 39.2

МІРГАН

Вона відхиляється і облизує почервонілі губи. Я бовдур. Не втримався, не зміг. Тепер які слова не скажи – буде і зарано і запізно водночас.

- Аво…

- Що там внизу?– Ава відводить очі, відвертається.

Перш ніж я встигаю відповісти, з передпокою чути дівочий голос. Ава відкриває двері і її служниця заходить, тримаючи в руках піднос з накритими тарілками.

- Постав тут, і попильнуй Сінну. Погодуєш, як прокинеться. Я маю піти зараз вниз. Щоб ні ногою звідси, зрозуміла? – Ава віддає накази, уникаючи мене поглядом.

- Я зараз спущуся, Міргане. За хвилину.- каже рівним голосом.

- Я почекаю в коридорі.

- Краще у вітальні.

Я обираю коридор. Очі самі заплющуються, варто лиш згадати її смак… її обійми... Голова йде обертом, зараз я не найкращий дізнавач. А потрібно зібратися.

 Мати зараз має розповісти про свою зустріч і не можна пропустити жодної деталі. Звичайно, я не можу не вірити їй. Свідомо вона не завдасть шкоди. Але якщо Кертісу вдалось залякати її…чи обдурити… Прикро, та я вже не раз був свідком, коли люди зраджували тих, кого найбільше люблять в надії зберегти їм життя. Це малодушно – адже ніхто не може жити вічно, в наших силах лиш зробити це коротке життя гідним.

Здається, Ава зволікає навмисне. Їй хочеться триматися на відстані. І, можливо, вона права – зайві емоції зараз лише завадять. Що ж, тоді вітальня.

Але за поворотом коридору я несподівано натрапляю на Девіна. Він похмуро крокує на зустріч і цідить:

- На два слова, ваша світлість… - і мотає головою вглиб коридору.

Здається, в Авиних покоях нас заскочила зовсім не Ліс… Почуття суперника я можу зрозуміти, тож закриваю очі на звертання. До того ж, зараз у нас спільна справа. Відійшовши на десяток кроків, Девін обертається.

- Не те щоб я засуджував людей за їх вподобання, лорде. Але, я взявся її захищати. І мені не до вподоби дивитися на те, як ви збираєтеся знов втоптати в болото честь жінки. І ваші старання вберегти їй життя цього ніяк не виправдовують!

Моє поблажливе відношення як вітром здуває. І потрібне все старання, щоб втримати себе в руках. Розуміння того, що в дечому він має рацію, справи не полегшує.

- Сподіваюсь, ти розумієш, що не тобі читати мені нотації?- холодно цікавлюсь. – Але ми по один бік зараз, тому відповім. Моє відношення до неї більш ніж серйозне. І її честі ніщо не загрожує.

- Мабуть, ваш син – підтвердження цього? – звузивши очі, цікавиться Девін. Чим викликає бажання вибити йому зуби.

- Ава буде моєю дружиною! – відповідаю, не знаю якими силами стримавшись і різко розвертаюсь до сходів. Розмова завершена і час підготуватися до наступної. Бо стримуватися з нахабним хлопчиськом я більше не маю наміру.

У вітальню Девін заходить через кілька хвилин після мене. Ковзає поглядом і знаходить собі місце, поки ми чекаємо .

Мати з’являється у вітальні, коли вже всі зібрані. Сідає у крісло і розправляє спідницю. Сиве волосся зібране в елегантну зачіску, дорожня сукня змінена на домашню. Вона виглядає абсолютно впевнено, як людина, що віднайшла внутрішню рівновагу. Ава, Фрай, я і Девін – всі оточуємо її, займаючи місця довкола.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍