Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 40

АВА

 - Гм, що ж. – починає леді Агата. – Зустріч була і лорд Кертіс дійсно мені дещо пояснив. Але наскільки я можу бути відвертою? Тут родинні справи, Міргане… не впевнена, що доречно…

 - Тут всі, хто й так в курсі всіх подій. Тож приховувати немає сенсу. – відповідає Мірган, навіть не косячись на Фрая чи Девіна. Останній стоїть дещо в стороні, але слухає дуже уважно.

 - З останньої нашої зустрічі дещо змінилось. Вейлін… лорд Кертіс, я мала на увазі, отримав листа від короля Вортімера. Його викликають до Йорнборга, а потім, очевидно, він поїде у землі Мозгула. Король хоче дати йому провінцію в управління.

 - Оце так! – вигукує Фрай. – Кетріс ж ніби не був героєм війни?

 - Він був дуже результативним, наскільки я чув, - заперечує Мірган. – І стояв надійно.

-  Завдяки дисципліні, яку підтримував дуже жорсткими методами, щоб не сказати гірше, - зауважує Фрай.

-  Можливо, такий намісник у Мозгулі і потрібний. Але чи це правда?

 - Правда, - відповідає леді Агата. – Я бачила листа. І ще дещо…

Всі погляди і так звернені до неї.

- Його… він, Кертіс… Він молодий! – вигукує вона. – Виглядає років на сорок чи навіть менше.

- Ти впевнена? Що це він? Може він прислав сина чи бастарда…

- Його син схожий на свою матір, а про бастардів ніхто ніколи не чув. І я знаю його – це справді він!

- А насправді йому…скільки? – цікавиться Девін.

- Він старший за мене років на десять. – відповідає леді Агата. – Йому має бути більше, ніж сімдесят.

- Отже, він провів ритуал… - бурмочу тихенько і відчуваю холод в грудях.

Я тут, Рей в безпеці у Лейвуді… В безпеці, правда ж?! Нічого не могло статися, ще й так швидко. Він міг використати когось іншого… хіба мало злодюжок приблудилося до нього самого ж? Але він не переслідував би мене так завзято, якби підходив хто-небудь. Хіба що… І я, і Рей були потрібні йому саме як спадкоемці Роузхіла , а не носії якоїсь особливої сили. Чи він бажав вбити двох зайців заразом?

Відчуваю на своїх плечах теплі руки. Мірган обіймає мене ззаду, притягує до себе.

- З Реєм все гаразд. Туди тиждень ходу, він би не встиг так швидко, навіть якби знав. Чуєш?!

Він легенько струшує мене, допомагаючи прийти до тями.

- Ти сама припускала, що він вже провертав такі справи на війні. Можливо, підходить і звичайна людина.

Так. Так, припускала. Я зусиллям давлю паніку, заганяю її вглиб. Зараз потрібно взнати все, що може сказати леді Агата.

- Він сказав, що вирішив свої проблеми і невдовзі їде. Що його плани змінилися. І він вволів би лишити справи тут на довірену людину, найкраще – дружину. Але розуміє, що леді Ава не налаштована прийняти його пропозицію.

- І?..

- І все. Він попрощався, - опускає очі мати Міргана. – Думаю, ми можемо видихнути і жити своїм життям.

Видихнути і жити своїм життям… Я обертаюсь і вихожу з кімнати. Мірган з Фраєм оточили леді Агату, випитуючи подробиці призначення Кертіса. Мені теж варто було б. Ніяка дрібниця не зайва. Але я просто не можу. З мене ніби витягли всі сили… і при виході з кімнати ноги раптом підгинаються і я мало не падаю. Перед очима пливе туман, а дерев’яна підлога стрімко наближається до обличчя. Я фокусую зір на тріщинках, розводах і він стає раптом чітким. Навіть бачу полум’я з каміну, що витанцьомує відблисками там, де його не затуляє тінь від чобота. Чоботів… на чоловічих ногах, і це ноги Кертіса. Він сидить біля каміну, витягнувши їх і схрестивши. Лікті спираються на підлокітники крісла і Кертіс з’єднує між собою кінчики пальців. Дивиться крізь цю «огорожу».

- Насправді мені потрібна Агата. Але я не збираюсь нехтувати і доважком. Відьомське поріддя послужить і мені, і їй. Головне – точний розрахунок.

- Ми викрадемо її, мій лорде? – запопадливий голос.

- Ні, вона прийде сама.

 

- Аво! – поспішні кроки і я відчуваю, що мене підіймають на руки, а потім – темрява.

 

Тьм’яне світло гасової лампи відбирається у віконному склі. Зараз глупа ніч, темна і задушлива. Мені хочеться розпахнути вікна, впустити свіже повітря і розбити це тягуче відчуття пригніченості.

Біля мене в кріслі спить Ліс. Я намагаюсь поворушитися під важкою ковдрою, випростатися під нею. Нарешті відкидаю геть і встаю з ліжка. На столі карафка з водою, підхожу й наливаю собі склянку.

В голові трохи прояснюється. Отже, знову видіння. Схоже, тепер вони приходять некликані. Хоч і не скажеш, що невчасні. Вагаюсь, чи не розбудити Ліс. Від спання в кріслі болітиме спина. Вирішую спочатку зазирнути до Сінни. Дивлюсь на старе обличчя, слухаю тихе, як у дівчини, дихання. Здається, все гаразд і турбувати її не варто. Повертаюсь до себе і здригаюсь. Посеред кімнати висока чоловіча фігура.

Мірган схиляє голову набік і запитливо дивиться на мене.

- Що… Ти що тут робиш? – питаю, намагаючись вгамувати тремтіння пальців.

- Почув твої кроки. – Мірган підходить і виймає лампу з моїх рук. – Як ти почуваєшся?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍