Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Ближче до обіду під'їхав блакитний легковик з дідом Данилом за кермом і бабусею Ярослави поруч. Галина Владиславівна заскочила забрати вишиті рушники та заразом підкинути внучку на свято. Допомагаючи бабусі завантажити все в багажник, дівчина винувато промовила:

- Бабусечко, ти вибач, що пропала надовго. Останнім часом так багато роботи було.

- Та нічого моя хороша, - відмахнулась Галина Владиславівна. - Мені ж Ягинішна щоразу від тебе передавала привіти. Все нахвалює тебе, каже, яка ти здібна та сердечна. А мене знаєш, як гордість бере за таку онучку! – старенька поцілувала Ярославу в маківку. - І не аби хто тебе хвалить, а найшанованіша жінка Роздоріжжя. Та й тобі бачу тут подобається. Це найголовніше.

Дівчина нічого не відповіла, а лише вдячно обійняла бабусю. Попросивши почекати ще хвилину, Ярослава забігла до хати.

- Все, я поїхала, - сказала вона коту та домовику. – А ви як діставатиметеся?

- Ні, я на господарстві залишаюся з Рисянкою. Ось цей весь шум-гам будьте ласкаві без мене, - відповів Якуб. – Та й треба за садибою дивитися, а то хто його знає, що у відьми в голові. Раптом за свій сховок захоче помститися?

- А я… - загадково промовив Баюн, - А я нічого не скажу. Буде тобі завдання: впізнати мене у людському образі на святі.

Ярослава зі словами «як завжди» закотила очі і вже збиралася вийти, як кіт зупинив її:

- Куди без оберегу?

- Якого ще оберегу? – не зрозуміла дівчина.

- Того, що ти на Святі багаття знайшла. Я над ним трохи попрацював із Ягинішною. Особливо багато не чекай, але нав’їх відлякувати повинен, - самовдоволено відповів Баюн.

Ярослава не була впевнена, що ярмаркова дрібничка може вважатися оберегом, але все ж таки надягла прикрасу і помчала назад до машини.

До Лукавого поля залишалося ще з п'ять хвилин їзди, а святковий гармидер було видно вже з дороги. Найближчі узбіччя заповнили автомобілі приїжджих, тому довелося припаркуватися біля чийогось двору та решту шляху пройтися пішки. На всю округу розносилася хитромудра мелодія сопілки і, здається, домри. Принаймні Ярослава неодноразово бачила, як хлопці тренувалися грати саме на цих інструментах.

Дорога вела до центрального входу, де всіх гостей зустрічали два величезні різьблені стовпи. Біля них тліли високі курені зі свіжозібраних трав, тим самим наповнюючи округу ароматним запахом і створюючи димову завісу. За традицією, кожен, хто святкує Сонцестояння, був зобов'язаний пройти крізь густе марево, щоб очистити тіло, дух і отримати благословення природи.

Проскочивши димову завісу, Ярослава охнула від захоплення – Лукаве поле вирувало веселощами. Куди не кинь поглядом, скрізь відбувалася якась дія: стукали молотами ковалі, куючи пам'ятні монети, крутили розжареними кулями склодуви, гучно розхвалювали свій товар крамарі та пекарі, задерикувато регочучі дівчата плели вінки, а страви ароматно шкварчали у велетенських пательнях. Та варто було повернутися в інший бік, як там вже хтось перетягував канат і змагався у стрільбі з лука, дзвеніли бубонці на крутих каруселях, тут і там рясніли різнокольорові намиста, стрічки, хустки, торбинки і навіть сучасні худі, джинси чи то кеди, що майстерно прикрасили народною вишивкою. Ярослава трохи з жалем зітхнула - ось би сюди зараз потрапити її друзям! Марина з перших хвилин зібрала б довкола себе натовп і плела б найкрасивіші вінки, а Тимур виступав би зі сцени, підкоряючи глядачів заводними піснями.

Отямилася Ярослава від того, що хтось безцеремонно трусив її за плече.

- Оглухла чи що? - запитував знайомий голос.

Дівчина сфокусувала погляд на фігурі та побачила Івора. «Як завжди безмежно ввічливий» - подумала Ярослава і одразу ж упіймала дежавю. Цю фразу вона, здається, повторювала вже неодноразово.

- Ти розпитала Ягинішну, що з Матвієм відбувається? – поцікавився хлопець.

– Я навіть знаю, як йому допомогти, – відповіла Ярослава.

- Давай швидше, бо скоро змагання, а він і меч не пам'ятає, як тримати, - невдоволено бурчав Івар.

- Ви берете участь? - здивувалася співрозмовниця. Їй чомусь і на думку не спадало, що сучасні хлопці можуть захоплюватися таким заняттям.

- Весь рік тренувалися і мечі у дядька Колі з зими кували, - хлопець поплескав себе по поясі, на якому висіли піхви. Звідти стирчала рукоятка з хитромудрим візерунком. – Ми, між іншим, одні з головних претендентів у переможці.

- Ага, якщо Хорс не прийде, - ляпнула Ярослава, не подумавши.

- Тобі що п'ять років? – скривився Івар. - Може ти ще й у Коляду віриш?

Дівчина приховала за кашлем смішок і пообіцяла цієї ж хвилини вирушити на пошуки Матвія.

Шукати хлопця в такому натовпі виявилося важким завданням, тому Ярослава спочатку спробувала оглянути поле зі сцени. Матвія вона, звичайно ж, не знайшла, зате дівчину мало не випхали на сцену, як бек-вокал місцевій фолк-групі. Блукаючи між кіосків, Ярослава натрапила на Ореста. Той із задоволенням пригощався святковою їжею та спілкувався з високим, смаглявим чорнявим чоловіком. Зізнатися, той привертав увагу з першого погляду. Побачивши дівчину, співрозмовник швидко попрощався і зник у натовпі.