Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

Розділ 36

Цифри розпливалися перед очима. Теореми, позначення та аксіоми плуталися між собою, затуманюючи розум повністю.

Тепло розпливлося по моєму стегну. Чужий подих на шкірі викликав мурашки. Я здригнулася, серце забилося в шаленому ритмі. Свідомість прояснилася, але разом із нею прийшло і знайоме відчуття тривоги.

—Що трапилося? - невинним голосом запитав Росс.

—Нічого, - злегка заїкаючись і заливаючись фарбою, відповіла я.

—Де ти зупинилася?

—Там тригонометрія і об'ємні фігури, а ще вектора, - втомлено відповіла я, важко зітхаючи.

—Тут немає нічого складного. Головне, правильно накреслити все і позначити, потім згадати формули, які ти мала вивчити, як і теореми, - почав Харісон, а потім взяв олівець і накреслив малюнок до завдання.

Я з нерозумінням дивилася на цей витвір.

—Тепер спробуй ти.

Хлопець простягнув мені олівець і показав пальцем на таке завдання.

Щойно я зробила першу лінію, то невпевнено глянула на Росса. Хлопець підбадьорливо кивнув.

Я попросила Харісона допомогти мені з навчанням. Росс більше робив сам, ніж дозволяв мені пробувати. Його підхід до навчання ще більше плутав мене та відривав від світу знань.

Закінчивши малюнок, я глянула на Росса. Хлопець позитивно кивнув головою. Я щасливо посміхнулася.

—Який наступний номер зробимо? - натхненно запитала я.

—Можливо, тебе слід нагородити? - промуркотів Росс, наближаючись.

Його гаряче дихання обпалило мою шию, змусивши нервово ковтнути. Серце забилося частіше.

—Або покарати, - додав він з усмішкою, відкидаючи моє волосся і відкриваючи шию, ніби заманюючи в гру, в яку я зовсім не хотіла вступати.

—Я відкинулася на спинку, намагаючись створити між нами дистанцію. Росс не звернув уваги на мій протест. Він нахилився ближче, і його губи опинилися зовсім близько від мого вуха.

—Я не впевнена, що це гарна ідея, - пробурмотіла, відчуваючи, як фарба піднімається до щік.

Я мимоволі відсунулася, намагаючись показати, що мені некомфортно. Але Росс цього не помітив, або вирішив проігнорувати. Різко вставши на ноги, я випадково вдарилася коліном об стіл і застогнала від болю. Хлопець лише тихо хихикнув, насолоджуючись ситуацією.

—Ой, та годі, я знаю, як розвіяти твою нудьгу, - він ліниво піднявся з місця, швидко скоротивши відстань між нами.

Опинившись за моєю спиною, Росс м'яко обійняв мене, блокуючи будь-які спроби відступити. Його пальці ковзнули під комір блузки, і я здригнулася.

—Може, краще продовжимо навчання? - спробувала я ухилитися, сподіваючись, що він відступить.

—Ми й так заслужили невелику перерву, - голос став шепотом, а пальці повільно потягнули мій рукав, спускаючи його з плеча.

Я напружилася, коли його мокрі губи торкнулися шкіри, залишаючи вологу доріжку поцілунків до ключиці. Зібравши всі сили, я акуратно, але рішуче відсторонилася, озираючи кімнату, аби не дивитися на нього прямо.

—Справді, давай краще займемося справою, - слабко посміхнувшись, я поправила одяг, ніби намагаючись дати зрозуміти, що цю розмову потрібно закінчити.

—Мелл-Мелл, ну годі, - сказав Росс, роблячи крок у мій бік із грайливим блиском в очах, —навчання може почекати.

—Ні! - вирвалося трохи голосніше, ніж я хотіла. —У мене завтра важливий іспит. Потрібно підготуватися.

—Люба, ми ж дорослі люди. Давай перестанемо тягнути кота за хвіст. - Росс підбадьорливо мені посміхнувся. —Мелл-Мелл, ми ще ніколи не були так близько. І це найпрекрасніше почуття. Я хочу тебе. Я хочу, щоб ти була моєю. Я кохаю тебе, і я хочу, щоб це було тільки наше, тільки між нами.

Я зам'ялася, переминаючись із ноги на ногу. Звичайно! Я повинна була подумати, що в хлопця коли-небудь з'являться такі пристрасні бажання. Але щоб так скоро?

—Я теж відчуваю до тебе... щось дуже сильне. Але давай не будемо поспішати. - Я зробила вибачливий погляд. —Давай просто насолодимося цим моментом, нашою близькістю, але на іншому рівні?

Він задумався. Піднісши палець до губ, ніби зважуючи свої подальші дії.

—Ну, хоча б п'ятнадцять хвилин відпочинку? Невже це так багато?

Усередині все стиснулося від його слів. Я краєм ока подивилася на двері, мріючи вислизнути назовні.

—Чудово! - поспішила я сказати. —Тоді принесу нам випити. Чого бажаєш? Я можу принести воду, чай, каву... Ні, зачекай. Ти не любиш каву, тоді віскі? Що скажеш? Віскі або коньяк...

—Мелл-Мелл, - перервав він мої спроби викрутитися, знову обіймаючи. —Мені не потрібні напої, я вже п'яний тобою.

—Ну тоді я хоча б принесу знеболювальне, раптом голова заболить, - видихнула, відчуваючи, як стискаються його обійми.

—Адже ти обіцяла бути моєю Алірою в цьому світі, - з голосом обдуреного хлопчика, вимовив хлопець.

—А ти обіцяв перетворити мене на вампіра, - з м'якою посмішкою відповіла я, акуратно виходячи з його обіймів. —Але не всі обіцянки мають збуватися.

Мої очі подивилася на хлопця. Потім, не витримавши натиску, я опустила голову. Росс поцілував мене в потилицю і злегка обійняв, поправляючи одяг. Я з полегшенням видихнула.

Почулися віддалені кроки. І раптом щось грюкнуло. Я здригнулася й озирнулася.

Він зачинив двері.

Я відчула, як кімната звузилася, немов стіни стали підступати ближче. Яскраве світло лампи тепер ледь висвітлювало його обличчя, на якому застигла ця впевнена, важка посмішка, від якої всередині мене все стиснулося у вузол. Я зрозуміла, що він захоче знову. Усе почалося з його теплої долоні на моєму стегні. Пальці м'яко стиснули шкіру, і я мимоволі здригнулася, намагаючись відступити.

—Досить, - прошепотіла я, навіть не дивлячись на нього.

—Досить чого? - Росс притягнув мене до себе сильніше, немов моє прохання було лише частиною якогось милого флірту. —Ти ж знаєш, як це важливо для нас. Ми разом, ми повинні...

—Я не хочу, - голос зрадницьки тремтів.

Він напружився, невдоволення промайнуло в очах, але хлопець спробував зберегти видимість м'якості. Росс стиснув мої плечі й потягнув до дивана. Через секунду він повалив мене на нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍