Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Чорняві діти взялися за свої закривавлені животи й почали голосно реготати. Регот був очікувано високим. За інших обставин він навіть міг бути для Олега заразливим. Але Олег пам'ятав, що він усе забув.

Давним-давно схожі діти, але в одязі та з нормальними пупками, знущалися з Олега на вулиці або в дитячому садку, перекручуючи його нескладне ім'я. Так, Олег не пам'ятав, як вони з нього знущалися, тому він сам собі почав підкидати образливі рими. Усе це накладалося зверху дитячого сміху дрібних чудовиськ, від чого драматичний ефект від вигаданого спогаду тільки зростав.

""Олег - просить нічлег", - промовив у себе в голові Олег і втупився в дітей, які сміються. - Не дуже-то й прикро, - думав про себе він. - Старайтеся краще, осколки Мари".

"Може ще "Олег - ходить у жіночий туалет"", - продовжував вигадувати Олег.

Тут не було й найпростішої рими, але хлопчикові таке чути все одно прикро.

Або "Олеже - гівно ведмеже".

- Ах ви маленькі гниди, заткніться вже! - процідив через зуби Олег. - Та не вибирав я собі це ім'я! - дивлячись на демонів у дитячих обличчях, тихо виправдовувався він.

Олег ще деякий час складав, як його обзивали в дитинстві, поки дитячий сміх різко не перервався. Причиною послужив віддалений гуркіт і наступний за ним звук тріскання льоду.

Великий валун вдало приземлився в середині натовпу з демонів, розчавивши в гіршому разі одного і забравши ще кількох вниз, бовтатися в холодному морі.

Поки уламки Мари намагалися зрозуміти, яким чином до них долетів настільки великий камінь, на них вже обрушився цілий град з каменів поменше.

Далеко не всі з цих каменів потрапляли в маленьких демонів, і не кожен ламав товстий лід. Демоненята все одно шипіли як зміїне кубло, адже навіть камінь, що не долетів до них, все одно зачіпав їхню гордість.  

Білі роби Школи Святої Дірки від Дупи жбурляли каміння в бік, де зібралися діти-демони. Монахи-гіганти спустошували пляж камінь за каменем, а чудовиська від злості перейшли з шипіння на рик.

Але, як і раніше, осколки Мари не наважувалися рушити до берега.

За всієї тієї сили, що дарувала Олегові Лиса, він не був упевнений, що зміг би кинути важкий камінь так далеко.

- Ми не можемо померти, - хрипким голосом сказав ватажок зелених роб. Він підняв голову і вільною від коси рукою дістав із кишені білу цукерку у фантику. - Ми ніколи й не жили, - зменшивши артистизм, чемпіон послідовників Праведного Слива першим з'їв Дінг-Тхонг.

Решта півтори тисячі монахів у зеленому мовчки наслідували його приклад і теж проковтнули по квадратній цукерці.

- Не повторюйте за ними! - обернувшись на монахів храму Мари і сірого Гуана, наказав Олег. - Це ще може почекати.

Усі до одного послідовники Праведного Слива прирекли себе ще до гарячого зіткнення з Демоном.

Якщо вірити вищому служителеві, що за наказом Отця приніс монахам Дінг-Тхонгі, то іншого бою конкретно з цими послідовниками Слива ніхто вже не побачить.

Олег і не сподівався, що кожен із монашого війська зможе дожити до світанку. Однак бачити, як три чверті від усіх монахів-воїнів свідомо вчиняє відкладений суїцид просто боляче.

- Тепер бийтеся, - скомандував червоноокий чернець, - і тоді до нас негідних, до нас жалюгідних і дріб'язкових повернеться Праведний Слив, - закінчивши це речення, лідер зелених роб узяв свою чорну косу двома руками і захрипів голосніше. - Край!!!

Худорляві послідовники Слива підняли в повітря залізні молотки й долота і підхопили клич свого чемпіона.

- Край!!! - кричали сотні людських глоток.

- Край!!! - повторили послідовники Праведного Слива і кинулися вперед на замерзле море.

Не так швидко.

Монашеське військо посередині вже трамбувалося в повноцінну тисняву. Жовтим робам Святого Вінчі довелося заховати свої ланцюги і стояти боком, щоб швидше випускати потік із послідовників Слива. Сірих товстунів натовп зелених роб відносив із собою вперед.

Не всі послідовники Слива рухалися в одному напрямку. Були серед червонооких монахів і ті, хто біг геть від моря, натикаючись по дорозі на монахів храму Мари й учнів Школи Святої Дірки від Дупи, які кидалися камінням. Ці поодинокі послідовники Слива не були боягузами, просто крім сліпого фанатизму, вони були сліпцями як такими.

Повсюдно татуйована в чорний колір шкіра. Залиті червоним чорнилом райдужки, що тягнуть у деяких випадках до повної сліпоти. Так, посвята в адепти Праведного Слива і після поверхневого погляду вимагає від його майбутнього члена чималих жертв.

І що такого обіцяє шлях Слива? Тільки те, що Праведний Слив повернеться?

Монахи в зелених робах ковтали свої Дінг-Тхонги з легкістю, з якою пересічний служитель приймає ментоловий льодяник для приборкання болю в горлі.

Сотня демонічних дітей сприйняли завзяття зелених монахів як довгоочікуване запрошення. Під рясним "дощем", де краплями слугували кругляки, осколки Мари босоніж по льоду побігли до монахів Слива назустріч.

Водночас із висоти скелі, що нагадує Жабу, настоятель Риба спостерігав, як застигле море накриває зелена хвиля. Хвиля з сотень і сотень послідовників Праведного Слива.