Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

тижнів тому.

Спинаюся на ноги.

— Дідько, та що з тобою таке? Випусти мене просто зараз!

— Розумієш, у чому річ, — повільно каже Ендрю. — Як на мене, ти

не в тому становищі, щоб висувати вимоги.

Кидаюся до дверей. Навалююся на них, гамселю п’ястуками по

дереву, і шкіра на руках миттю червоніє.

— Богом клянуся, якщо ти мене звідси не випустиш… Це не смішно!

— Агов! Агов, кажу! — спокійний голос Ендрю уриває мій рейвах.

— Заспокойся-но. Я тебе випущу. Обіцяю.

Руки мої знесилено падають. П’ястуки скімлять.

— Дуже дякую.

— Але трохи згодом.

Щоки в мене пашіють.

— Ендрю!..

— Я пояснив тобі, що ти маєш зробити, щоб звідси вийти, — каже

він. — Це цілком і повністю справедливе покарання за те, що ти

накоїла.

Підтискаю губи, надто розлючена, щоб йому відповідати.

— Мабуть, я дам тобі трохи часу поміркувати про це, Міллі.

Повернуся згодом.

Присягаюся богом, я досі певна, що він жартує. Аж тоді звук його

кроків віддаляється коридором.

РОЗДIЛ П’ЯТДЕСЯТ ДРУГИЙ. МIЛЛI

Минула вже година, відколи Ендрю пішов.

Я таки скористалася тим відром. І ні, я не хочу про це говорити. Але

я терпіла до останнього, мало не усюсялася. Досвід вийшов, м’яко

кажучи, цікавий.

Коли цю проблему я розв’язала, у животі забурчало. Я зазирнула в

крихітний холодильник, де зазвичай у мене стояли якісь перекуски —

йогурт і таке інше. Але чомусь останні кілька днів у мене він

порожнював. Єдине, що залишилося, — ті три крихітні пляшки води.

Я вихлебтала дві з них — і негайно про це пожалкувала. Що, як Ендрю

змусить мене просидіти тут ще кілька годин? Чи днів? Мені ж іще

може знадобитися вода.

Вдягаю джинси й свіжу футболку, відтак передивляюся книжки, які

лежать на підлозі. Ендрю сказав, що хоче, аби я поклала їх собі на

живіт і тримала три години, і тоді він мене випустить з кімнати. Я не

зовсім розумію, яка мета цієї божевільної гри, але, мабуть, варто

просто це зробити. А тоді він мене випустить, і я зможу забратися

звідси світ поза очі раз і назавше.

Лягаю на голу, без килима, підлогу. Нині початок літа, на горищі

нестерпно задушливо, але підлога поки що прохолодна. Кладу голову

на мостини, беру книжку про в’язниці. Вона грубенька — певно, важить кілька фунтів. Опускаю її собі на живіт.

Вона тисне, але не сказати б, що спричиняє аж такий нестерпний

дискомфорт. Якби я зробила це до того, як сходила в туалет, зараз я

точно напудила б у штанці. Але тепер — тепер нічого катастрофічного.

Беру другу книжку.

Ця друга — про тортури. Либонь, він спеціально вибирав книжку

саме з такою назвою. А може, й ні. Хтозна?

Опускаю собі на живіт і другу книжку. Тепер тиск стає

дошкульнішим. Книжки важкі. Лопатки й куприк притиснуті до

жорсткої, не застеленої килимом підлоги. Неприємно, але витримати

можна.

Але ж він хотів, щоб я поклала всі три книжки.

Беру останню — телефонний довідник. Він не тільки важкий, але й

грубезний. Його важко навіть підняти, зважаючи на ці дві книжки, що

вже лежать у мене на животі. Далеко не з першої спроби мені вдається-таки покласти книжку собі на живіт. І вага цього стосу мало не

вибиває з мене дух. Дві — то ще так-сяк, а три — просто жах. Мені

страшенно, жахливо незручно. Важко дихати. Корінець нижньої

книжки крає мені ребра.

Ні, я не можу. Не можу.

Зіштовхую із себе книжковий стіс. Плечі мої здіймаються, коли

жадібно хапаю повітря. А Ендрю не може всерйоз вимагати, щоб я

тримала в себе на животі всі три книжки, ще й кілька годин поспіль.

Адже не може?

Спинаюся на ноги й колую кімнатою. Не знаю, що за гру веде

Ендрю, але не збираюся брати в ній участь. Він має мене звідси

випустити. Інакше я сама знайду спосіб опинитися на волі. Має

існувати якийсь спосіб вирватися звідси. Це ж бо не в’язниця.

Можливо, у мене вийде відкрутити вереї. Чи ґвинти на дверній ручці.

В Ендрю є скринька з інструментами внизу, в гаражі, і я що завгодно

віддала б, аби зараз вона опинилася в мене. Але ж і в мене самої, либонь, можна знайти щось корисне в шухлядах комода. Може, щось із

тих речей можна буде використати як саморобну викрутку.

— Міллі?

Це знову голос Енді. Полишаю пошук