Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

твої на землі будуть збережені». Те видіння Марко святий бачив, руки свої простягнув угору, кажучи: «Дякую Тобі, Господи мій Ісусе Христе, що не покинув мене, але зі святими Твоїми вчинив мене, молюся Тобі, Владико, прийми з миром душу мою і не позбавляй мене благодаті Твоєї». Коли він це промовив, Господь Ісус Христос прийшов до нього в тому образі, в якому ж був з учнями своїми перед хрестом і похованням, і сказав до нього: «Мир тобі, Марку, євангелисте Мій». Святий же Марко відповів, кажучи: «Мир і Тобі, Господи мій Ісусе Христе». І пішов від нього Господь. Коли ж настав ранок, прийшло до темниці багато городян, і вивели святого, поклали знову шнур на шию йому, і знову волочили його по гострому камінні, кажучи: «Тягнемо вола до хліва». Святий же Марко, волочений, дякував Богові і молився, кажучи: «У руки Твої, Господи, передаю дух мій». І, те сказавши, передав дух свій Богові. Багато ж нечистих еллінів хотіло спалити тіло святого, розпалили вогонь на місці, яке пізніше було назване ангельським. І зразу, силою Господа нашого Ісуса Христа, найшла мряка темна, сонце сховало своє проміння, і був грім страшний, і землетрус великий, і дощ із градом сильним лився аж до вечора. І втікав народ від страху, покинувши тіло святого. Погас же і вогонь від дощу, а від землетрусу великого будівлі попадали і побили багатьох. Деякі з еллінів посміли сказати, що «преблаженний бог наш Серапис у свій день зробив таке страхіття». Благовірні ж мужі, прийшовши, спорядили тіло святого і несли на місце, де молитви свої і псалмоспіви творили, і поклали з честю зі східного боку у гробі кам'яному, і здійснювали пам'ять його тверезо і благоговійно, вшановуючи першого олександрійського святого, і нічого ж чеснішого і дорожчого в себе не мали від його святих мощів. Помер святий апостол, і євангелист, і мученик Христовий Марко в єгипетській Олександрії у сьомий календ травня, що є двадцять п'ятим днем квітня, коли володарював Нерон у Римі, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж честь, слава і держава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

Місяця квітня на 26-й день

Страждання святого священомученика Василія, єпископа Амасійського

Після загибелі нечестивого й поганого царя римського Максентія-ката, його ж як ворога свого правиця Божа знаряддям хресним, яке Константинові Великому на небесах явилося, вразивши і стерши, у бистринах водних утопила, як другого фараона, було царство Римське на Заході після іга катівського у відраді, на Сході ж іще гоніння було. Другий ворог Божий — Максимін-кат, Сходом володіючи, на правдивого Бога говорив неправду і лютими муками убивав тих, що вірили благочесно. Тому великий Константан, цар благовірний, прийняв собі у співцарювання Ліцінія, видавши заміж сестру свою, і послав його на Схід проти Максиміна. Ліціній же пішов, допомогою Господа нашого Ісуса Христа, у Нього ж тоді вірив, переміг Максимінову силу, що заледве сам Максимін з малою дружиною втік. Хоч і втік від руки Ліцінієвої, проте не втік від Руки Божої: коли-бо ховався в Тарсі Киликійському, напала раптом на ціле тіло його виразка невиліковна, і безмірними болями мучений був, впав ниць на землю, плоть його палив невидимий якийсь вогонь і, наче віск, вона танула, і всі частини відпадали, в одних лише костях окаянна його душа трималася. Тоді й нагі його кості, які без тіла і крови були, почали одна від одної відпадати, невимовний біль йому приносячи. І не помер доти, доки не визнав свого нечестя і катування, яким невинних рабів Христових гонив, убивав, ворогуючи на Христа, істинного Бога. Те визнаючи і богів своїх проклинаючи, помер. Ліціній же, цілий Схід обійнявши, у великій славі й торжестві у Никомидію з царицею, жінкою своєю, увійшов. Спершу мир і тиша була церквам всюди, веселість і радість вірним, що після лютого Максимінового гоніння відпочинуть від бід, але ненависник добра диявол знову підняв бурю скорбот. Ліціній-бо, на Східному царстві зміцнівши, відступником від Христа Бога став і вернувся знову до нечистого ідолопоклоніння, в якому ж і вихований був. Задля співцарювання з Константином і задля шлюбу із сестрою Константиновою, яка була християнкою, прийняв християнську віру і клявся Константинові ніколи не відступати від християнства, але захищати його всіляко. Після того, воцарившись на Сході, забув благодіяння Христа Бога, який поміг йому перемогти Максиміна і царство Східне подарував. Забув благодіяння і царя Константина, відрікся від нього і, як же Христові Господу, так і цареві християнському Константинові ворогом і супостатом став, відкрито в Никомидії відрікся Христа, і поклонився ідолам, і звелів всюди знову приносити бісам жертви і знову підняти на вірних гоніння, а насамперед із палат царських і з усього двору свого всіх християн, мужів сановитих, і бояр, і слуг, і зброєносців вигнав, Христового покрову і захисту зовсім відчужився, повернувся до еллінських байок і до препоганого життя. Почав безсоромно валятися в нечистотах тілесних, голодний гріха плотського зробився, забирав силоміць сенаторських жінок і доньок до нечистого змішання свого, а найгірше християн насиллям оскверняв, на наругу святим і на образу самому Христу Богові. Те бачивши, цариця, дружина його, благовірна християнка (ім'я її Констанція), переживала серцем дуже і про все, що він робив, сповістила таємно листом братові своєму Константину. Мала ж та цариця в палаті своїй служницю одну, дівчину вельми гарну і цнотливу, на ім'я Глафіра, християнку вірою, з Італії, роду чесного і благовірного. Ту дівчину побачивши, Ліціній розпалився хтивістю нечистою до неї і звелів найстаршому над постельниками своїми, євнухові, Венигну на ім'я, щоб сказав їй про те. Венигн же, наче якийсь великий дар, ту вістку їй приніс, що полюбив її цар і хоче з нею бути. І велів їй, щоб була готова до царського любодіяння. Свята ж та дівчина, сповнена страху Божого, гидувала гріхом таким і викинула із безчестям вісника, насміхаючись із безсоромности й ганьблячи беззаконня.

Ще ж і підозри від цариці і її ревнощів боялася, сповістила їй ту річ і просила її, кажучи: «Задля Бога, який створив небо і землю, Його ж ти боїшся і Йому ж цар Константин, брат твій, вірно служить, не дай, щоб загинуло дівство моє в беззаконному тому поганому шлюбі». Те чуючи, цариця полюбила її вельми за таку цноту і страх Божий, і думала, як би її заховати. Коли ж шукав за нею цар, цариця звеліла пустити в палатах царських таку чутку, наче Глафіра