Тимур Іванович Литовченко - Пустоцвiт

лише самозванка, яка незрозумілим чином піддурила легковірного Кирила Григоровича…

Радзивілл схилявся саме до останньої версії, оскільки в дитинстві шляхетний граф Розумовський був справжнісіньким пастушком – звідки ж йому знати, як повинні поводитися виховані персони королівських кровей… та хоч би просто дворянського походження? От і попався колишній пастушок (втім, як і сам князь Радзивілл) у тенета, вміло розставлені колишньою служницею… колишньою покоївкою… колишньою пралею… колишньою повією… колишньою… А-а-а, чи не однаково?!

Головне, що через цю дурну помилку тепер розсипався весь дивовижний план. Усе, що було зроблено – виявляється, зроблене дарма. Пани конфедерати дарма постачали грішми спритного хорунжого Омеляна Пугачова, дарма сподівалися на допомогу Франції, Османської імперії й інших перспективних союзників… Усе це – дарма, дарма, вся ця метушня затіяна дарма!!!

А тому щоб не сипати грішми, кількість яких у розгромлених конфедератів в останні роки неабияк зменшилася, вартувало якнайшвидше згорнути кампанію по захопленню російського трону. І позбавитися цієї панянки, за першої ж нагоди полишивши корабель. Очевидно, такий шанс буде в першому-ліпшому порту.

Окрім того, варто скоріше попередити інших конфедератів, щоб вони негайно припинили фінансування Омеляна Пугачова і його найближчих сподвижників з яїцьких козаків: навіщо відволікати увагу Катерини Олексіївни із заходу на південний схід, якщо претендентка на російський трон виявилася нахабною аферисткою?!

І до речі…

До речі, Пане-Коханку із зовсім несподіваною вдячністю згадав особистий лист російської імператриці, що наздогнав його ще в Парижі. Послання Катерини Олексіївни суцільно складалося з досить різких закликів не зв'язуватися з «якоюсь самозванкою, що видає себе за спадкоємицю покійної Єлизавети Петрівни», у противному разі князеві була обіцяна конфіскація на користь російської скарбниці його володінь, включаючи улюблений Несвиж.

Пане-Коханку так і не відповів на різкий випад – усе відкладав, щоразу вигадуючи нові й нові образливі вислови. Почати хотів з того, що заради шляхетної справи й родової честі князів Радзивіллів йому зовсім не шкода якихось там земель і маєтків, включаючи навіть улюблений Несвиж, а от далі…

А далі текст листа ніяк не складався.

Тепер ситуація зненацька постала в новому світлі: отже, треба б вишукано подякувати Катерині Олексіївні за своєчасне попередження!!! А може, і прощення попросити?..

Бр-р-р, отакої!

Пане-Коханку відчув, що від подібних міркувань у голові просто каламутиться.

Втім, цілком можливо, провиною всьому була моторошна хитавиця: шторм не вщухав уже другий день поспіль, тож морська хвороба була б забезпечена й організму більш стійкому, ніж у князя Радзивілла.

І ще цілком можливо, що в нього більше не вистачало сил дихати одним повітрям із цією простолюдинкою. Каюта наскрізь просочилася ароматом немитого тіла й огидного пійла, що нахабна аферистка дудлила пляшками.

Двері відчинилися, й поріг переступила геть п'яна принцеса Азовська-Володимирська власною персоною, скуйовджена, як городнє опудало. У руці в неї була затиснута пляшка. Поли халатика трохи розійшлися, в утвореному просвіті проглядало голе немите тіло.

Бр-р-р!!! Краще б на її місці з'явилася безпутна Фантина – та хоч би поводилася чесно-відверто, а не прикидалася шляхетною панею.

– Ну от, милий мій Каролику… от і я. Тепер давайте-но розважимось як слід. Ви ж не проти пари-трійки годин розваг зі спадкоємицею російського трону – чи не правда, мій чудовий князю?

«О Господи, коли ж цей жах закінчиться?!» – подумав Радзивілл. А вголос мовив:

– Іди принеси рому й мені!

– О-о-о, дорогий мій князю, ти теж вирішив долучитися до цього шляхетного напою! – захоплено викликнула самозванка.

«З тобою прилучишся!» – подумав Кароль. А вголос мовив:

– Аякже! Піди і принеси!

Він легенько підштовхнув п'яну жінку до виходу, подумав: «Судячи з її слухняності, точно колишня служниця!» – і спритно защипнув засув. Усе, каюту закрито, нарешті можна нормально виспатись. А ця мерзотниця нехай котиться до дідька!!! Хоч у кубрик до матросів, хоч до своєї безпутної Фантини, хоч за борт у відкрите море. Тільки б не до нього!.. Тільки не до шляхетного князя Радзивілла!!!

Петергоф, кінець серпня 1774 року.

– І що ж сталося потім?

– Зустрічний вітер поступово посилювався й не дозволив судну йти далі острова Корфу. Тут Пане-Коханку й полишив супутницю для того, щоб повернутися в Європу, вона ж пересіла на турецький корабель, який буря викинула на берег неподалік Рагузи. Поки що наш прохідний пішак затримався там, а далі…

Начальник Таємної експедиції невиразно знизав плечима.

– Ой, дивись мені, Степане Івановичу! – государиня рішуче задерла підборіддя. – Ой, дивись, як би вона не застрягла там надовго!..

– Ми принцесою, звичайно ж, не керуємо… – обережно мовив Шешковський.

– Оце погано, дуже погано, Степане Івановичу!

– Проте, Ваша Імператорська Величність, я більш ніж упевнений, що в отакій глухомані, як Рагуза, самозванка не затримається.

– Це чому ж?

– Вона звикла жити на широку ногу, а при її манері викидати на вітер величезні суми наявних грошей вистачить максимум на півроку. Що таке Рагуза? Життя там тихе й нудотне до неможливості…

– А може, підіслати до цієї дурепи нового чоловічка, що розповів би їй про щось отаке?..

– Ні, не думаю.

– Але ж цей прийом спрацював, коли підіслана тобою нібито позбавлена спадщини втікачка розповіла нашій авантюристці про справжню дочку Єлизавети Петрівни й князя Розумовського!

– Не турбуйтеся, государине, нікуди наш пішак не дінеться! Закінчиться готівка – утече з тихої провінції в пошуках нових джерел доходів.

– Ну, припустимо… А що Радзивілл?

– Пане-Коханку вже встиг зв'язатися зі своїми дружками-конфедератами, які під різними пристойними приводами припинили підтримку нахабного бунтівника Омельки Пугачова. Як я доповідав ще минулого тижня, це одразу позначилося на успіхах новопризначеного головнокомандуючого урядовими військами Петра Івановича Паніна. Тож хоч я й не вважаю кампанію по втихомиренню бунту яїцького козацтва остаточно виграною, однак фінал неминуче наближається. Причому фінал для бунтівників нищівний.

– Зрозуміло, зрозуміло… Коли бунт буде подавлений, треба, мабуть, ліквідувати яїцьке козацтво, як розсадник неблагонадійних