Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Еф’є, — йде важко. Сумніваюся, що все закінчиться щасливо. Я двічі перепитав Еф’є, чи їй часом хочеться, аби я почитав щось натхненніше, але обидва рази вона похитала головою.

Читання для неї формує мій розклад дня. Удень чи зрідка вранці шукайте мене у відділенні догляду, коли я читаю їй десь півгодини. Потім трохи її тримаю за руку. Вона часто засинає хвилин за п’ятнадцять.

Маленька дощечка, яку Грітьє купила для неї в магазині іграшок, висить унизу на ліжку. Я завжди пишу на ній невеличкі послання й попереджаю, коли прийду наступного разу. Після цього, як правило, йду до Еферта випити. Я ще не подякував йому за копняка, якого він дав мені минулого тижня. Не скигли, роби щось. Гадаю, що куплю йому два великі букети гладіолусів. Упевнений, у нього нема вази, куди б їх можна було поставити.

Неділя, 10 листопада

Ось і Еферт, з чотирма кілограмами квітів у одній руці та двома милицями в іншій.

— Ну, то я піду.

— Ти не посмієш піти, сучий ти сину!

Я удавано зачинив двері.

— Хенкі… прошу… — це прозвучало безпорадно.

Я гарно посміявся з нього, а тоді пішов рятувати.

Як я й думав, у Еферта жодної посудини для квітів. Тепер два гігантські букети гладіолусів стоять у двох вазах, котрі якимось дивним чином знайшлися у рюкзаку після супершвидкісного візиту до палати Еф’є. Еферт носить рюкзак, відколи втратив ногу. У відділенні догляду ціла шафа з вазами, але там не дозволяють тримати квітів у палатах. Схоже, квіти їм чимось не догодили. У лікарнях зазвичай усі квіти виносять на ніч у коридор.

Ми сіли й випили кави. Еферт сказав, що він в захваті від квітів і йому дуже приємно, що я більше не скиглю, а щось роблю.

«Навіть якщо це просто читання для Еф’є».

Я також був знову задоволений собою.

Похід до ресторану сьогодні ввечері. Упродовж всього дня я нічого не їм, бо там точно будуть не бульбашки чи пюре або погано засмажений ендивій. Якщо буде менше п’яти страв, то на десерт я з’їм власного капелюха. Пан Хендрік планує вбратися на вечерю у шикарний костюм.

Я так і не сказав Еф’є про вечерю. Подумав, що для неї це буде надто болісно.

Понеділок, 11 листопада

Минулого вечора я таки погладшав на цілий кілограм. Сім страв та шість різних вин. Особистий рекорд. Для того, хто вперше за п’ятдесят років свого життя мав більше, ніж дві страви та склянку води, — це точно крок уперед.

Хоча, звісно, деяких страв було як кіт наплакав — шматочок чи два. Але то були смачні шматочки. Пояснення офіціанта займало щонайменше дві хвилин до кожної страви. Я ніколи не чув про таку кількість складників. Тож навіть не вздумайте питати, що я їв.

Не менш важливим було й те, що за вечерею не було ніякого чванства. Здавалося, ніхто й уваги не звертав на відрижки, які час від часу чулися зусібіч. Звісно, вони були не такі непристойні, як ота, Ефертова, а таким собі непомітним символом задоволення, що й оком ніхто не змигне.

Ми всі дійшли одноголосної згоди: це була найкраща трапеза за все життя. Ріа та Антуан, організатори, сяяли так, як я ніколи раніше.

Ми також підняли келихи за Еф’є, нашу любу відсутню подругу. Нам її бракувало, та ми не дозволили цьому спаскудити нашого настрою.

Учора були варені перепелині яйця на ягнячому вусі (чи що то було), а сьогодні я копирсаюся у великому пакунку солодощів до Дня святого Мартіна. Я вже дожовую третій міні-батончик «Марс».

Аж до минулого року на День святого Мартіна діти ніколи не заходили до наших кімнат по «гаманець або життя». Саме тоді кілька дітей відкрили для себе перевагу мандрів по теплих внутрішніх коридорах (підозрюю, що портьє просто задрімав). Звісно ж, минулого року ніхто не був підготовленим. Людям довелося нишпорити по кімнатах у пошуках печива чи цукерок. Жертвами стали й коробки дорогого шоколаду, та й скарбнички теж добряче спорожніли.

Цього року ми підготувалися краще. Та бачте, жодна дитина до нас не прийшла, тож, махнувши рукою, ми взялися наминати все самі.

Вівторок, 12 листопада

Я ходив до крамниці «Кращий слух». Мені от цікаво: вони взагалі мали справу з «поганим слухом»? Я пояснив проблему чоловікові за прилавком: хвору стару пані турбує шум від її сусідок. Найкраще, що можна зробити, за словами того чоловіка, так це придбати затички для вух за індивідуальним замовленням, які коштуватимуть близько 90 євро. Ціна не проблема, але у випадку Еф’є можуть виникнути труднощі з вимірюваннями. Я купив пару класних стандартних затичок і випробував їх на Еф’є. Це була неочікувано інтимна справа. Як би ви почувалися, коли б встромляли щось комусь у вуха? У мене дуже тремтіли руки, тому знадобилося трохи поманеврувати, аби хоч якось приладнати ті затички на місце.

На якусь мить мені здалося, що я почув її сміх, та то було лише видавання бажаного за дійсне. Хоча