Ахмед Салман Рушді - Золотий дім

мовчки в кутку, «хтось такий собі», був як зачарований. Коли вони забралися з-перед божественних очей, він сказав:

— Шкода, що їй не сподобалося.

Султан Амір клацнув пальцями.

— Сподобається. Сюжет можна легко підправити. А якби ще «мерседес», а на задньому сидінні повна валіза брудної готівки, тоді — тадам! Справа в кишені.

Він сплеснув у долоні. Щойно Нерон почав із розумінням кивати головою, як дон додав:

— Це може бути твоя інвестиція в цей проєкт.

— «Мерседес»?

— І валіза. Валіза дуже важлива.

Ось так це почалося. Упродовж кількох наступних років Нерон розвинув прибуткову побічну діяльність, відмиваючи гроші для дона й виконуючи роль його касира. Як це трапилося? Він просто скотився в цю роль, одержимий світом кіно. Зірковий пил в очах, голова йшла обертом від чарівного блиску, а гроші там крутилися просто шалені. Або ж, якщо бути більш точним, у його натурі завжди була якась беззаконна сторона — зрештою, будівельний бізнес не належав до дуже законослухняних, він був покручений, мов штопор, як сказав би В. Г. Оден. У ту пору розпочався будівельний бум і по всьому місту виростали багатоповерхівки, «сірникові коробки», а Нерон перебував у самому серці цієї трансформації. Скільки ж законів було обійдено й порушено в цьому захоплюванні неба, скільки рук нагрілося на усуванні перешкод! Будинки гналися вгору й не переставали рости, виходячи поза дозволену муніципалітетом кількість поверхів. Після того постачальники могли погрожувати перекрити електроенергію, воду й газ для поверхів, яких узагалі мало не існувати, але були способи залагодити й це питання. Валіза грошей для кінозірки була в Нерона далеко не першою. Склалося так, що чимало новобудов були в принципі нелегальні, зведені без належно затверджених планів і невідповідні чинним нормам. Нерон був замішаний у цьому так само, як кожен інший, — ніхто не був без вини, і оскільки він, як і всі інші, мав друзів у різних високих кабінетах, йому так само все це сходило з рук. «Будівельник сам собі закон, — полюбляв говорити він. — А закон такий: будуй і не спиняйся». Етика? Транспарентність? Це були чужоземні слова, слова для людей, що не розуміли культури цього міста й укладу життя його мешканців.

Ось ким він був. Він це знав, це знали його сини — так уже повелося. Його дружба з Доном Корлеоне, відомим як Султан Амір, відкрила двері до темниці, в якій таїлося ще більше беззаконня, чекаючи на звільнення. Тепер у нього на вечірках з’явилися старлетки, у ванних кімнатах кокаїн, а сам він із правильного, причепуреного й нуднющого забудовника з архітектурними проєктами в шкіряному портфелі перетворився на повноправну фігуру в масштабах міста. А підвищення статусу вело до розширення діяльності, а розширення діяльності додавало статусу, і так це все крутилося в замкненому колі. За ці роки в нього розвинулася схильність до відверто вульгарної самореклами, що сповивала його, наче криклива шуба, навіть після переїзду до Нью-Йорка. Він переїхав із родиною до розкішного дому у Валкешварі. Придбав яхту. Почав крутити романи. Його ім’я сяяло в нічному небі від Андгері до Наріман Пойнт. Життя було чудове.

Відмивати гроші можна було по-різному. У випадку менших сум входило в гру розпилення — розділення брудних грошей на менші частини, які йшли, наприклад, на платіжні доручення чи банківські тратти, що пізніше розміщувалися в різних банках, усе ще крихітними сумами, а потім знімалися у вигляді відмитої готівки. Цей метод Нерон використовував на такі випадки, як валіза з грошима. Але для більших ініціатив необхідний був масштабніший метод, і бізнес нерухомості був для цього ідеальним засобом. Для кола посвячених Нерон став невизнаним майстром «перекидання — варіант один» і «перекидання — варіант два». «Варіант один» полягав у придбанні елітної й дорожезної нерухомості за брудні гроші й негайному її перепродажі, зазвичай із зиском, адже ціни стрімко летіли вгору. Гроші з продажу були вже відмиті, чистісінькі як сльоза. «Варіант два» передбачав купівлю нерухомості за заниженою ціною за згодою продавця, який отримував різницю брудною готівкою в конверті, після чого переходилося до «варіанту один». Нерон володів найбільшим агентством нерухомості в місті, яке в підпільному жаргоні отримало назву «Перекидостан» — країни, в якій брудні гроші їхали у відпустку, щоб відмитися й повернутися з красивою чесною засмагою. Звісно ж, не задарма. Нерон використовував Перекидостан для власних операцій із брудною готівкою, але завжди, коли його послуги були потрібні членам «С-Компанії», він заробляв на цих оборудках чималий процент.

А потім у Дона Корлеоне все пішло шкереберть. Син прем’єр-міністерки Санджей Ґанді, колишній товариш Султана Аміра по чарці, заповзявся на нього за часів авторитарного правління своєї матері в період надзвичайного стану, і хрещеного батька «С-Компанії» засудили в судах, які контролював не він, а Санджей, і відправили на півтора року за ґрати. Що цікаво, відразу після закінчення надзвичайного стану Санджей потрапив у немилість, і дона випустили. Але він став іншою людиною, утратив своє самовладання, зате віднайшов Бога. Хоча обидва сповідували ту саму релігію, Нерон був мусульманином лише з назви, і цей новий, набожний Корлеоне не припав йому до душі. Дон покинув організовану злочинність і спробував, щоправда, без успіху, піти в політику; шляхи обидвох чоловіків розійшлися. У вісімдесятих роках Султан Амір зовсім зів’яв і, майже всіма забутий, розпочав боротьбу з раком, який його зрештою й скосив, а Нерон був уже великою шишкою. Але тим часом з’явилася шишка ще більша.

Перш ніж заробити лиху славу, Замзама Аланкар був відомий зі своїх вусів, заросту настільки густого та зловісного, що здавався паразитом, який росте десь глибоко зсередини голови, можливо, навіть із мозку, виходячи на білий світ носом, немов прибулець, що з’являється над верхньою губою, інформуючи про величезну й небезпечну владу свого господаря. Саме ці вуса свого часу здобули для Замзами нагороду в змаганні вусанів у його рідному приморському селищі Банкот, але він націлився на серйозніші здобутки. Народився він у сім’ї поліціянта в тому відлюдному поселенні на березі Аравійського моря недалеко від старого морського форту, але, ймовірно, через те, що в дитинстві в нього не склалися стосунки з жорстким батьком, він ніколи особливо не шанував закону й тих, хто стояв на його сторожі — як на морі, так і на суші. Спершу він здобув визнання завдяки своїй центральній ролі в системі хавали, за допомогою якої гроші передавалися з місця на місце усно, без жодних паперів — отримавши гроші в місці А, посередник-хаваладар за невелику винагороду повідомляв про їх отримання посередника в місці Б, який виплачував