Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника

— Це не зовсім так, командоре. У Лабіринті мені були передані лише ті знання про гніздо, які мають сучасні ґ'орміти… Я поясню, — Вольск випередив готове запитання співрозмовника. — У г'ормітів, командоре Зоран, не існує вільного обміну інформацією в нашому розумінні. Знання у них мають сакральне значення, і кожен клан ґ'ормітів ревниво оберігає свої знання. Це в них така «релігія мовчання». Я й сам, правду кажучи, не все про цю їхню «релігію» розумію… Так ось, гніздо ґиргів ящери знайшли і знищили вже дуже давно. Навіть за їхніми мірками. Десь близько п'ятнадцяти мільйонів років тому. Тоді вони ще й ґ'ормітами не були. Їхня Керуюча група мешкала не на Ґ'ормі, а на зовсім іншій планеті. Я і назви її вимовити не зможу. Далеко від нас. Десь у районі, що його наші астрономи називають Першою Базою Пульсарів[77]. Гніздо ґиргів знищив клан, який населяв найвіддаленішу від нас планету, котра мала у ящерів статус колонії. Цієї планети вже давно фізично не існує, і клан переможців ґиргів також вимер. Велика частина знань про гніздо відійшла у небуття разом із цим кланом. Клан-переможець передав Керуючій групі лише загальну інформацію про гніздо. Воно було на невеликій кам'янистій гарячій планеті зірки 607КВ94, згідно з нашою класифікацією. Відстань до неї склала близько восьмисот десяти парсеків, наші кораблі туди не долітають. Гніздо ховалося глибоко під планетною мантією і займало майже одну дванадцятитисячну об'єму планети. В гнізді жило створіння, яке ґ'орміти називають Великою Матір'ю ґиргів. Воно було велетенським, важило тисячі тонн, але при цьому могло пересуватися в межах гнізда. Створіння своїми виділеннями створювало атмосферу в гнізді й, здається, на цілій планеті. Воно також народжувало мільярди ґиргів, яких менші створіння — норни-портальники — переміщали до інших світів. Звідти ґирги надсилали до гнізда захоплену пащами їжу. Ящери так і не дізналися, хто створив ґиргів, хто перетворив норнів на їхніх симбіонтів і на основі якого природного біологічного матеріалу були створені ґирги і норни. Вони припускають, що це зробила надзвичайно древня — тепер уже давно вимерла й забута — раса розумних створінь, котрі заселяли периферійну область Галактики. З цією расою самі ящери ніколи не контактували, але знали про неї від Повзучих як про могутніх істот Першого циклу, які кочували планетами Великого Космосу за допомогою дресированих створінь, дуже схожих на норнів-портальників. Загалом, це все.

— Не густо.

— Так, не густо. Детальніші знання про перше гніздо втрачені. Давні ґ'орміти не дуже хвилювалися через втрату цих знань, оскільки вважали, що вони ніколи нікому не знадобляться. Їхні нащадки були дуже здивовані й схвильовані, коли дізналися про напад ґиргів на Магонію. Вони вже тоді розпочали пошуки другого гнізда, але нічого не знайшли. І вони мають великий сумнів, що ми його знайдемо, їхні розвідники дослідили зоряні системи в радіусі тисяч парсеків, а ми ледь зможемо охопити пошуками двохсоту частину даного простору. З іншого боку, вони визнають, що враження ґиргами Волт-Армстріджа вказує на близькість другого гнізда до сфери суверенітету Імперії.

— Наскільки систематичними були ґ'ормітські пошуки другого гнізда?

— Немає інформації.

— Для розмноження ґиргів обов'язково необхідне повноцінне гніздо із розвинутою продуктивною маткою?

— Немає інформації.

— Матка норнів також живе в гнізді матки ґиргів?

— Ні. Норни інші… У них немає матки. Здається, вони живуть колоніями і розмножуються партеногенезом[78]. Норни і ґирги походять від істот з різних світів і були з'єднані у симбіотичну пару штучно.

— А у наших ксенобіологів і археологів є якісь дані про ту расу, яка, згідно з вашими припущеннями, створила ґиргів і норнів? Чи існують сліди їхнього перебування на відомих нам планетах? Який вони мали вигляд? Тип метаболізму? Схильність до агресії?

— Ці питання скоріше до піфійок, аніж до мене, командоре. Я чув про Зовнішніх, але… тільки чув.

— Зовнішні?

— Умовна назва. Вони заселяли системи крайнього рукава галактичної спіралі. Ця назва, здається, є навіть в арпікранських підручниках. Там, де міститься довідковий перелік розумних рас.

— Я навчався в ноланській школі для колоністів, — знизав плечма Зоран. — Учителі нам розповідали про ящерів, про Повзучих і про гуманоїдів з Оріону. Показували їх зображення на тривимірному демонстраторі. А про цих… Зовнішніх я почув лише три тижні тому.

— На Піфії?

Капітан-командор коротко кивнув. Деякий час і він, і Вольск мовчали. У залі загорілося нічне освітлення. Світло сюди потрапляло через золотисті трубчасті світловоди, які збиралися на стіні в чудернацькі скупчення і знову розбігалися стелею та підлогою. Такі лампи були популярні за доби Туре Шактірі Старшого. Лідери Університету навмисно не поспішали за модою, демонструючи помірний консерватизм, властивий академічним бонзам усіх населених світів. Вольск чомусь згадав, що за його студентських часів хтось пустив чутку, що золотиста рідина, яка світиться й струменить світловодами, — страшна отрута, і у випадку розгерметизації ламп можливі масові жертви. Тоді, здається, ніхто не підтвердив і не спростував цих припущень.

«Може, й справді отрута?» — Вольск примружився на один із мерехтливих клубків.

— Якщо ж мовити по суті, то так: я уповноважений запропонувати вам посаду штатного археолога експедиції, — сказав Зоран. — Окрема каюта, потрійний оклад спеціаліста вищої категорії плюс класифікація «Учасник далекої експедиції» зі всіма довічними привілеями і сімейним соціальним пакетом.

— Спасибі. Хто буде керувати дослідницькою частиною?

— Підполковник-дослідник, доктор Одолія Ґвендолін Маккосліб-Вей.

— Я згоден.

— Ось і добре, — капітан-командор, здавалося, полегшено зітхнув.

«Невже мене так гарно йому відрекомендували? Хто? Аґенти впливу Ґ'орми?» Вголос археолог спитав:

— Як скоро заплановано відліт?

— Через два тижні лінкор вийде на Тридцять восьмий лімес.

— Це поряд з Аврелією?

Відповіддю став уже звичний для Вольска економний кивок капітан-командора.

35

Борт лінкора L1 «Ейн-Соф»,

орбіта планети Аурелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтра[79].

18 януарія 417 року Ери Відновлення

Зоран обома руками сперся на огорожу резервного посту, підвішеного над портовими і складськими секторами транспортного відсіку лінкора. Звідси було зручно спостерігати завантаження чергового контейнера, привезеного безпілотником. Ця стандартна операція не потребувала присутності людей, роботи самостійно давали собі раду із завантаженням. Впорались би й тепер; присутність командира корабля на посту мала лише символічне значення. Для всіх учасників експедиції, окрім нього, цей контейнер був одним із модульних сховищ розхідних матеріалів під номером 767. І тільки Зоран знав, що в контейнері зберігається ракета, здатна за лічені хвилини досягти швидкості, наближеної до одної п'ятої швидкості світла. Ракета з тератронним зарядом.

Гніздо ґиргів повинно бути ґарантовано знищене.

Такою є воля імператора.

Свою присутність при завантаженні «сімсот шістдесят сьомого» Зоран