Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника

Розплідник. Шерма мала спори біля себе, коли прилетіла на Фаренго. Через те й одягнула біологічний скафандр, щоб охоронні системи Розплідника не змогли розпізнати молекулярний підпис спор. Але Лабіринт виявився розумнішим. Він виявив загрозу, знищив зародки хижаків і покарав відступницю.

— Вона мала при собі зародки ґиргів?

— Так.

— Навіщо вона це зробила?

— Їй пообіцяли зброю і допомогу в її особистій війні. Творець Тейсан запрограмував її для виконання однієї-єдиної мети — для руйнування корпорації Знаючих і визволення Ноли від окупаційних сил. Це було закладено в ній на рівні ментального відтворення спадкової інформації. Дуже глибокий рівень, на три шари глибший від рівня свідомості. Вона не могла критично оцінювати мотивації, які надходили з цього рівня. А якби раптом надумала пручатися, то збожеволіла б. Хтось дуже могутній і далекоглядний скористався цією патріотичною програмою. Відступниця ладна була за будь-яку ціну знищити Знаючих та Імперію. Навіть ціною ураження населених планет ґиргами.

— Ти знала все це раніше?

— Не все. Зараз Лабіринт розповідає мені те, чого я раніше не знала. Я чую її голос.

— Нас відпустять?

— Вас — так.

— А тебе?

— Не знаю. Тепер це я — та, котра стоїть на краю.

Овіта, ніби почувши поклик, обертається до темного проходу, який веде з тераси до надр Лабіринту. Вольску здається, що там, у темряві, стоять золоті ящери.

Знаюча зволікає, ніби щось згадує. Потім обертається до Вольска і каже:

— Потрібно дізнатися, звідки взявся пілот Махоніко. Це важливо. Він не був схожий ані на звичайну людину ані на клона. Махоніко казав нам, що він з Аврелії, але він не природжений авреліанець. Я не могла читати його думки. Він випромінював дивну енергію… Він інший. Можливо, його походження приведе нас до тих, хто виростив давнє зло. Можливо.

Овіта занурюється в темряву, і вони з Ґвен залишаються вдвох.

— Виходить, усе це — фортеця, — ксенобіолог обводить рукою видимий простір.

— Храм, фортеця, Розплідник — усе разом. І все, за великим рахунком, безглузде.

— Треба йти.

— Нам не сказали, куди саме ми маємо йти.

— Отже, це не важливо. Куди б ми не пішли, все одно вийдемо.

— І помремо на поверхні.

— Можливо, й не помремо. Нас відпускають не для того, щоб ми померли.

— Їжі немає, води вистачить на шість діб.

— У мене на п'ять.

— Цікаво, скільки часу ми пробули без свідомості?

Вольск не відповідає. Він іде терасою до дальнього виходу, Ґвен за ним.

33

Поселення Апарелія,

планета Арпікран (5КВ02:3),

зоряна система Тау Кита.

З януарія 417 року Ери Відновлення

— Це неправильне рішення, Ґвен, — Маккосліб роздратовано грюкнув накривкою молекулярного синтезатора. — Тобі треба відпочити, ти ще не зовсім здорова. І ця вагітність…

— Я повинна взяти участь у цій експедиції. Кінець кінцем, ґирги тепер моя тема. Моя головна тема.

— Невідомо, скільки часу триватиме ваша експедиція. Всі розрахунки піфійок приблизні, ти ж сама мені про це казала.

— Казала. Але сьогодні стало відомо, що імператор дає нам лінкор і три танкери. Такого тактичного ресурсу не мала жодна наукова експедиція за всю історію людства. Ми зможемо перевірити всі шість планет менш ніж за рік. Гніздо ґиргів важко заховати від сканерів.

— Цей лінкор проклятий. На його борту загинули два імператори.

— Ти став забобонним?

— Я завжди прислухаюся до тихих голосів Всесвіту.

— Тихі голоси Всесвіту… Ти просто не хочеш мене відпускати, — Вей підійшла до чоловіка, притиснулася до його напруженої спини, обхопила руками його широкі плечі. — Я також не хочу з тобою розлучатися. Але…

— Не повинно бути жодних «але», — Маккосліб обернувся і обняв дружину. — І, врешті-решт, ти ж вагітна невідомо ким. Це проблема.

— Це якраз не проблема. Медичне устаткування, встановлене на «Айн-Софі», не гірше, ніж у нашому Університеті. А в дечому й краще. Я оглянула хірургічний і терапевтичний блоки. Там є навіть швидкісні синтезатори нейротканини. Для вивчення підозрілих життєвих форм є інкубатори і бокси з високим і надвисоким ступенями захисту. Як тільки ембріон ввійде у плодову фазу[76], його відділять від мене і помістять до інкубаційної камери… Або занурять в анабіоз, якби виникла така необхідність.

— Необхідність… — повторив за дружиною Ланс. Після чого додав:

— Розплідник зробив нам дивний подарунок.

— У світогляді ящерів зародження нового життя — абсолютна благодать. Вони б не зрозуміли наших сумнівів.

— Вони — інші.

— Вони зберігають найдавнішу мудрість Великого Космосу.

— Зберігають для себе.

— Нас вони вважають расою, яка ще не вийшла з віку дитячих хвороб і страхів. Дітям не дають небезпечних іграшок і не розповідають про дорослі справи.

— Розумні діти зуміють підібрати коди до дверей батьківських кімнат… Ґвен, ти й надалі впевнена, що в ембріон не закладена шкідлива програма?

— Ми якось уже розмовляли про це.

— Так.

— А потім ще розмовляли. І ще.

— Я хвилююся.

— Я також хвилююся, повір мені, — голос Ґвен Вей став твердішим. Їхні погляди зустрілися, і як зазвичай, розпочалося безмовне змагання двох воль. Першим відвів погляд колишній адмірал.

— Я вірю у твою передбачливість, — сказав він.

— Я оцінила, Ланні, — твердість залишила голос ксенобіолога.

— Але обережність усе ж не завадить.

— Генетики не знайшли нічого шкідливого. Перевірки проводилися з використанням різноманітних методик і, наскільки я можу судити, доволі ретельно. Вони думають, що Розплідник намагається клонувати давніх гуманоїдів. Швидше за все, магонійців. Піфійки також розповідали про магонійців.

— Магонійці, так… Вони й справді були схожими на нас?

— Вони — наші пращури. У пізніх магонійців, котрі жили після зіткнення їхньої планети з астероїдом, була гарна темно-червона шкіра.

— Як у Шерми?

— Мабуть. Її шкіра мені подобається… — Ґвен торкнулася губами до високого чола Ланса і виправилась:

— Подобалася.

34

Малий Зал Вченої Ради Університету,

планета Арпікран (5КВ02:3),

зоряна система Тау Кита.

6 януарія 417 року Ери Відновлення

— Я чув про вас, докторе Вольск, — потиск руки капітан-командора Зорана виявився міцним, а шкіра на руці шерехатою. — Про вас говорять як про зірку в галузі ксеноархеології.

— Я техноархеолог, а не «ксено», — виправив командора Вольск. — І я не доктор, — посміхнувся він. — Лише спеціаліст.

— Думаю, тепер вам уже недалеко до вченого звання. Майбутня експедиція принесе людству багато нових знань.

— Стародавній мудрець застерігав: знання примножують печаль.

— У вас погані передчуття?

— Як вам, напевно, відомо, я нещодавно відвідав одне цікаве місце, яке називають Лабіринтом Анволі. Знання, які мені дозволили там отримати, не були оптимістичними. Людству загрожують могутні й безжальні сили.

— Так, я розумію… — швидкий і оцінюючий погляд Зорана. — Власне, я про це й хотів поговорити. Інформація, якою ви володієте, деякою мірою унікальна. Я чув,