Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

хай вони прийдуть сюди до нас! Вчора за гроші, а сьогодні задля втіхи! Хто хоче пити з наших уст? Вони ще вогкі від вина. Вино й поцілунки — це найвище блаженство! До всіх чортів удовиць, що сплять самотні! А ми — дівчата! Сьогодні день доброчинності. Молодим, сильним, гарним ми відкриваємо свої обійми. Вип’ємо! Що, маленька? Чи не перед любовним боєм забилося твоє серденько в грудях, як пташка в клітці? І як б’ється. Це годинник поцілунків. Коли ж прийдуть до нас повні серця і порожні гаманці? Хіба не чуєте ласої пригоди? Яка різниця між юним гезом і вельможним маркграфом? Вельможний платить флоринами, а юний гез пестощами. Хай живе гез! І на цвинтарі всіх побудимо!

Так говорили добрі, палкі й веселі з-поміж дівчат, що віддавали своє життя коханню.

Та були між ними й інші — з виснаженими обличчями, кощавими плечима: вони гендлювали своїм тілом, наче крамар у крамниці, і відкладали кожен гріш, виторгуваний за своє сухоребре тіло. Ті незадоволено бурчали:

— Хіба ми дурні, щоб за таку важку роботу та не брати грошей тільки через те, що молодим повійницям зайшов дур у голову! Їм бракує клепки в голові, а в нас усі. Ми не бажаємо на схилі віку валятися по канавах, як вони, нам плати, коли ми продажні. Чорта лисого на дурничку! Всі чоловіки гидкі, смердючі, всі вони ненажери, п’янюги, буркотуни. Це вони збивають з доброї путі бідолашних жінок!

Та молодші й гарніші зовсім їх не слухали і, весело попиваючи винце, гукали:

— Чуєте подзвіння в соборі? Це по мертвих. А ми всі живі і аж горимо! Й на цвинтарі всіх побудимо!

Побачивши стільки жінок разом, білявих і чорнявих, молодих і зів’ялих, Ламме засоромився і, опустивши очі, гукнув:

— Уленшпігелю, де ти?

— Він уже давно вмер, мій друже, — сказала гладка дівка, беручи його за руку.

— Вмер? — перепитав Ламме.

— Авжеж, — відповіла вона, — триста років тому, за компанію з Якобом де Костером ван Маарландом[195].

— Пустіть мене, — крикнув Ламме, — і не зачіпайте. Уленшпігелю, де ти? Йди рятуй свого друга! Я негайно ж піду звідси, як не відчепитесь від мене.

— Ні, не підеш, — відповіла дівчина.

— Уленшпігелю! — знову жалібно гукнув Ламме. — Де ти, мій сину? Добродійко, не тягніть мене так за чуба, це не парик, запевняю вас! Рятуйте! Мої вуха й так червоні, а ви хочете в них ще більше крові нагнати. А оця мене щиглями частує! Мені ж болить! Ой лихо! Чим ви мажете мені обличчя? Дайте дзеркало! Я чорний, ніби з комина виліз! Я розсерджусь, якщо не перестанете в’язнути до мене! Не гаразд так знущатися з бідного чоловіка. Відчепіться від мене! Нащо ви шарпаєте мене за штани туди й сюди! Хіба я вам ткацький човник? Е, ви мене таки справді роздратуєте!

— Він розсердився, — галасували вони, — він розсердився, наш товстунчик! Ти краще засмійся і заспівай нам любовну пісеньку.

— Я вам наспіваю штурханів, тільки відчепіться!

— Кого ти любиш із нас?

— Нікого — ні тебе, ні інших. Я поскаржусь у магістрат, якщо ви не відчепитесь, і вам дадуть доброї хлости.

— Он як? — гукнули вони. — Дадуть хлости? А коли ми тебе до хлости силоміць поцілуємо?

— Мене? — запитав Ламме.

— Тебе! — гукнули всі разом.

І тут всі — й гарні й бридкі, свіжі й зів’ялі, чорняві й біляві — кинулись до Ламме, пожбурили його капелюх угору, плащ убік і ну милувати, цілувати його щосили в щоки, в ніс, у живіт, у спину.

Baesine реготала, сидячи між свічками.

— Рятуйте! — репетував Ламме. — Рятуй, Уленшпігелю! Прожени це дрантя! Пустіть мене! Я не хочу ваших поцілунків. Я жонатий, хвалити Господа, і бережу все для своєї жінки!

— Жонатий! — закричали вони. — Такий здоровенний чоловік — це багато для одної жінки. Дай і нам трохи. Вірна жінка — це добре, а вірний чоловік — це каплун. Хай Бог тебе боронить. Ану вибирай, а то ми самі дамо тобі хлости!

— Не буду, — мовив Ламме.

— Вибирай, — гукнули вони.

— Ні, — відповів він.

— Хочеш мене? — сказала вродлива русявочка. — Глянь, яка я ніжна, я люблю того, хто любить мене.

— Відчепися, — мовив Ламме.

— Чи не хочеш мене? — прискочила чорнявенька дівчина з темними очима і смаглявим личком — просто ангел, та й годі.

— Я не люблю пряників, — відповів Ламме.

— А мене не візьмеш? — запитала тілиста дівка з лобом, геть зарослим волоссям, густими бровами, що зрослися над великими, глибокими очима, яскраво-червоними, товстими, як сосиски, губами, червоним лицем, червоною шиєю і червоними плечима.

— Не люблю розжареної до червоного цегли, — відповів Ламме.

— Візьми мене, — сказала дівчина років шістнадцяти з мордочкою, як у білочки.

— Я не люблю гризунів, — відповів Ламме.

— Треба його відлупцювати, — закричали дівчата. — Але чим?

— Добрими батогами з сириці. Міцно шмагає. Крізь яку хоч шкуру дошкулить. Візьміть десять батогів. Як у візників і погоничів.

— Рятуй, Уленшпігелю! — заволав Ламме.

Та Уленшпігель не відзивався.

— У тебе серця нема, — сказав Ламме, шукаючи його очима по всій кімнаті.

Принесли батоги. Двоє дівчат стали скидати з Ламме куртку.

— Ой, ой! — кричав він. — Моє бідне сало! Я з такими труднощами надбав тебе, а вони спустять його зараз своїми клятими батогами. Але ж послухайте, злі дівчиська, моє сало вам ні до чого, воно й на підливу не годиться!

Вони закричали:

— А ми з нього свічок наробимо. Хіба ж погано мати безплатне світло? Якщо хтось із нас скаже, що з батога роблять свічки, то всяк подумає, що вона з глузду з’їхала. А ми вперто стоятимем на тому, підемо в заклад і виграємо. Намочіть батоги в оцті! Тепер знімайте куртку. Б’є дзиґар у святого Якова. Дев’ята година. Якщо не вибереш, то після останнього удару почнемо шмагати.

Ламме тремтячим голосом відповів:

— Змилуйтесь і пожалійте мене! Я присягався на вірність моїй жінці і слова свого дотримаюсь, хоч вона, капосна, покинула мене. Уленшпігелю, рятуй мене, хлопче!

Та Уленшпігель не з’являвся.

— Ось гляньте на мене, — благав Ламме розпусних дівчат, — гляньте, я перед вами на колінах. Чи можна ще більше упокоритись? Чи не означає це, що я поклоняюся, як святині, вашій красі? Щасливий той, хто не одружений і може втішатися вашими любощами. Це, звісно, райська насолода. Але будьте ласкаві і не бийте мене!

Раптом baesine, що сиділа поміж двох свічок, крикнула гучно і грізно:

— Молодиці й дівчата! Якщо ви цю ж мить не навернете цього чоловіка жартами чи пестощами до добра, тобто в свою постіль, то присягаюсь вам самим великим дияволом, що