Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

негайно покличу нічну сторожу, і вона отут, на цьому місці, дасть вам такого прочухана, що ну! Які ж тоді з вас гулящі дівчата, коли ви незугарні розпалити чоловіка масними словами, спритними руками і палкими очима, що ваблять до себе, наче ліхтарики у самиць світлячків, а вони ж, крім ліхтарика, не мають анічогісінько для цього діла. Будете ви биті без милосердя за свою нікчемність.

Від цих слів дівчата аж затремтіли, а Ламме повеселішав.

— Ну що, кумасі? — промовив він. — Якої ви тепер заспіваєте? Я сам піду приведу стражників. Вони виконають свій обов’язок, а я їм допоможу. Це для мене буде велика втіха.

Але тут одне гарненьке дівчатко років п’ятнадцяти кинулось перед ним на коліна.

— Пане! — вигукнуло воно. — Благаю, змилосердьтесь наді мною. Якщо ви не зволите вибрати котрусь з-поміж нас, то мені доведеться безневинно лягти через вас під батіг. А тоді хазяйка, що он там сидить, зачинить мене в брудний льох під Шельдою, де тече вода по стінах і де мене годуватимуть самим чорним хлібом.

— А що, її справді битимуть через мене, хазяйко? — запитав Ламме.

— До крові, — відповіла та.

Тоді Ламме поглянув на дівчину й мовив:

— Дивлюсь я на тебе, що ти така свіжа й духмяна, твоє плече виглядає із сукні, як пелюстка білої рожі. Я зовсім не хочу, щоб твоя ніжна шкіра, під якою тече молода кров, страждала від батогів, щоб твої ясні очі, в яких палає вогонь юності, плакали від болю, щоб твоє тіло, тіло богині кохання, тремтіло в холодній темниці. Отже, я вибираю тебе, це мені легше, ніж віддати тебе на муку.

І дівча повело його до себе. Ламме, як і завжди в житті, й на цей раз вчинив гріх із добрості своєї.

Тим часом Уленшпігель залицявся до високої гарної дівчини з чорним кучерявим волоссям. Вони стояли одне проти одного, але дівчина мовчала і, кокетливо позираючи на Уленшпігеля, вдавала, ніби він їй не до вподоби.

— Покохай мене, — сказав він.

— Покохати тебе, дурненький? — мовила вона. — Та ти ж кохаєш лише на годину.

Уленшпігель відповів:

— Пташечка, що літає над головою, проспіває пісню і летить далі. Так і я, серденько. Хочеш, заспіваємо разом?

— Гаразд! — сказала вона. — Пісню сміху й сліз.

І дівчина кинулась йому на шию.

Тим часом як Уленшпігель і Ламме мліли в обіймах своїх любок, під вікнами раптом задудніли сопілки, загримів барабан, і в дім з тиском, свистом, співом, криком, гуком, галасом вдерся веселий натовп meesevanger’ів — так в Антверпені називають ловців синиць. Вони несли кошики й клітки, повні цих маленьких пташечок, і сов, своїх помічниць, що витріщали свої золотаві очі на світло.

Meeseuanger’ів було чоловік з десять, щоки в них почервоніли і роздулися від пива й вина. Ледве тримаючись на ногах, вони хитали головами та горлали такими хрипкими, дикими голосами, що переляканим дівчатам видалося, ніби це ревуть хижаки в лісі, а не люди в домі.

А проте вони все товкли то поодинці, то хором:

— Візьмемо того, хто сподобається і кому ми припадемо до душі. Завтра будемо з тими, хто багатий на флорини, а сьогодні — з тими, хто багатий на кохання.

На це meesevanger’и їм сказали:

— У нас є флорини і любов. Отже, ви наші, веселі дівчатка. А хто з нас відмовиться, той каплун. Ви синички, а ми ловці. Вперед! Брабант тому, хто його вартий!

Але жінки глузливо відповіли:

— Фу! І оці гидкі пики думають нас пожерти? Не для свині шербет! Ми візьмемо тих, хто нам сподобається, а не вас, ви, барила з олією, лантухи з салом, іржаві цвяхи, батоги з клоччя! Від вас тхне потом і багном. Геть звідси! Ви й без нашої допомоги потрапите в пекло!

А вони на це:

— Сьогодні француженки щось дуже примхливі. Гей, коверзухи, а чому це ви не хочете нам дати того, що продаєте всім?

— Завтра, — сказали дівчата, — будемо служити вам, як рабині, як собаки, а сьогодні ми вільні жінки, і забирайтеся геть звідси!

А вони в крик:

— Годі базікати! Гей, спраглі! Рвіть яблука!

З цими словами вони кинулись на дівчат, не зважаючи на вік і вроду. Але красуні стояли твердо на своєму, і на голови напасників градом полетіли стільці, келихи, склянки, дзбани, пляшки; ранили їх, калічили, вибивали очі.

Уленшпігель і Ламме вибігли на галас, залишивши вгорі на сходах своїх коханок, що аж тремтіли від переляку. Побачивши, що чоловіки напали на жінок, Уленшпігель схопив надворі держално від мітли, а друге дав Ламме, і вони без жалю стали частувати напасників дрючками.

Така гра видалася побитим п’яницям досить прикрою, і вони на хвилину зупинились. Цим негайно скористалися худючі дівки, котрі й цього великого свята кохання хотіли продаватись, а не віддаватись, як того вимагає природа. Вони звивалися між пораненими, як вужі, пестили їх, перев'язували рани, пили за їхнє здоров’я амбуазьке вино і так почистили їхні гаманці від флоринів та іншої монети, що там не залишилось і ламаного шеляга. А коли задзвонив дзвін, щоб гасили вогні, вони гарненько виставили meeseuanger'ів за двері, крізь які Уленшпігель і Ламме вислизнули ще раніше.

29

Уленшпігель і Ламме вирушили в Гент і на світанку прибули в Локерен. Земля була вкрита росою. Над луками клубочився сивий холодний туман. Проїжджаючи повз кузню, Уленшпігель заспівав, як вільна пташка жайворонок. Ту ж мить у дверях кузні з’явилася сива кошлата голова, і почулося неголосне войовниче кукурікання півня.

Уленшпігель сказав Ламме:

— Це smitte[196] Вастеле. Вдень він кує лопати, мотики, лемеші для плугів, кує гарні ратки для церковних криласів, а ночами частенько виковує і гострить зброю для борців за свободу совісті. Нелегко йому доводиться від такої гри, тому він, бач, блідий як смерть і худий, що аж, здається, кістки вилазять із шкіри. Він ще ж не лягав спати і, звісно, працював цілу ніч.

— Заходьте обидва, — сказав smitte Вастеле, — а віслюків відведіть на луку за будинком.

Коли Уленшпігель і Ламме, пустивши віслюків пастись, увійшли до кузні, smitte Вастеле переніс до підвалу зроблені за ніч гострі мечі і наконечники для списів, а потім став готувати денну роботу для своїх підручних.

Глянувши на Уленшпігеля тьмяними очима, він запитав його:

— Які новини від Мовчазного?

Уленшпігель відповів:

— Принца з військом витіснено з Нідерландів через підлість найманців, що тільки й знають галасувати: «Geld! Geld!» — «Грошей! Грошей» — коли треба битися. Він пішов у Францію з вірними йому солдатами[197],