Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Френк позадкував і ледве не звалився з пірсу.

— Як?..

— Він ішов за мною! — засяяла усмішкою Хейзел. — Тому що він — найкращий кінь У СВІТІ! А тепер застрибуйте!

— Усі втрьох? — поцікавився Персі. — Він із цим упорається?

Аріон обурено заіржав.

— Гаразд, не обов’язково грубіянити, — промовив Персі. — Поїхали.

Вони залізли. Хейзел попереду, Френк і Персі ледве тримались позаду. Френк огорнув руками її талію, і Хейзел подумала, що коли це її останній день на землі, то це не такий вже поганий спосіб піти.

— Скачи, Аріоне! — крикнула вона. — До льодовика Хаббард.

Кінь злетів над морем, перетворюючи воду на пару своїми копитами.

XLIII Хейзел

Верхи на Аріоні Хейзел почувалась могутньою, неспинною, цілковито впевненою у своїх силах — досконале поєднання людини та коня. Цікаво, кентаври відчувають те саме?

Капітани суден у Сьюарді попередили її, що до льодовика Хаббард триста важких і небезпечних морських миль, але Аріон долав їх без жодних зусиль. Він нісся над водою зі швидкістю звуку, нагріваючи повітря довкола, через що Хейзел навіть не відчувала холоду. На своїх двох вона ніколи не почувалась такою хороброю. Але на спині коня їй аж кортіло ринути в бій.

Френк і Персі не здавались так само щасливими. Коли Хейзел озирнулась, вона побачила, як стискались їхні зуби, а очні яблука вистрибували з очниць. Френкові щоки тряслись від шаленої скорості. Персі сидів позаду, відчайдушно намагаючись не сповзти з кінського заду. Хейзел сподівалась, що цього не станеться.

На такій швидкості вона могла й не помітити, коли друг опиниться в п’ятдесяти-шістдесяти милях позаду.

Вони пролетіли над скрижанілою протокою, минули фіорди і скелі з водоспадами, що спадали в море. З води просто перед ними вистрибнув горбатий кит, але Аріон перестрибнув його і поскакав далі, зігнавши з айсберга зграю тюленів.

Здається, минуло лише кілька хвилин, а вони вже влетіли у вузьку затоку. Звична крижана стружка у воді перетворилася на синій клейкий сироп. Аріон різко спинився на крижаній рівнині бірюзового кольору.

За півмилі від них розкинувся льодовик Хаббард. Навіть Хейзел, яка вже бачила льодовики раніше, насилу вірила своїм очам. У всіх напрямках тягнулись пурпурові гори, навколо яких, наче пухнасті пояси, ширяли хмари. У величезній долині між двома найвищими гребнями з моря здіймалась зазублена крижана стіна, що заповнювала собою всю ущелину. Льодовик був біло-синій, деінде з чорними смужками, через що нагадував купу брудного снігу, залишену снігоочисником на тротуарі, тільки в чотириста мільйонів разів більшу.

Щойно Аріон спинився, Хейзел відчула зміну температури. Уся ця крига відсилала вали холоду, перетворюючи затоку на найбільшу у світі морозильну камеру. Та найхимернішим з-поміж усього був розкотистий звук, що немов грім гуркотів над водою.

— Що це таке? — Френк втупив очі в хмари над льодовиком. — Гроза?

— Ні, — промовила Хейзел. — Це лід розколюється і рухається. Мільйони тонн льоду.

— Ти хочеш сказати, ця штука розламується? — поцікавився Френк.

Наче на знак згоди, від льодовика беззвучно відкололася крижана пластина й обрушилась у море, здійнявши водяні бризки і крижану шрапнель високо-високо в небо. За долю секунди до друзів дійшов і звук — БАБАХ! — майже такий саме нестерпний, як коли Аріон долає звуковий бар’єр.

— Не можна наближатись до цієї штуки! — сказав Френк.

— Ми мусимо, — заперечив Персі. — Велетень на вершині.

Аріон заіржав.

— Боги милосердні, Хейзел, — промовив Персі, — скажи своєму коневі стежити за лексиконом.

— Що він сказав? — Хейзел ледве стримувалась від сміху.

— Без лайки? Що може доставити нас на вершину.

Френк недовірливо поглянув на коня.

— Я гадав, що він Не літає!

Цього разу Аріон заіржав з такою люттю, що навіть Хейзел зрозуміла, що кінь лається.

— Друзяко, — сказав Персі коневі, — мене зі школи виключали за менше. Хейзел, він обіцяє, що ти побачиш, на що він здатен, тільки віддай наказ.

— Хм, ну тоді тримайтесь, — нервово промовила Хейзел. — Аріоне, уперед!

Аріон ракетою кинувся до льодовика. Він нісся просто по шузі, наче сміючись над усіма загрозами крижаного масиву.

Повітря ставало холоднішим, а хрускіт криги — гучнішим. Зі зменшенням відстані, льодовик набував усе більш загрозливих розмірів — від спроби осягнути його поглядом у Хейзел запаморочилося у голові. Його поверхня була вкрита ущелинами та печерами, над якими нависали зубчасті кряжі, схожі на леза сокир. Безупинно обвалювались уламки криги — деякі не більші за сніжки, інші — розміром з будинок.

Коли від підніжжя льодовика їх відділяла відстань у п’ятдесят ярдів, розкат грому стряснув Хейзел аж до самих кісток, і на них повалила крижана глиба, здатна накрити собою весь Табір Юпітера.

— Обережно! — заволав Френк, що на думку Хейзел було дещо зайвим.

Аріон випередив його. Кінь блискавкою пронісся повз уламки, перестрибуючи крижини і видираючись на схил.

Персі та Френк в унісон лаялись, неначе коні, і відчайдушно намагались втриматися на спині Аріона, тоді як Хейзел стискала в обіймах його шию. Якимсь чином хлопцям удалося не звалитись, коли Аріон піднімався по скелях, із неймовірною швидкістю та спритністю стрибаючи з одного виступу на інший. Це було схоже на падіння з гори, але у зворотному напрямку.

А потім усе скінчилось. Аріон гордо стояв на вершині крижаного гребня, що нависав над безоднею. Море тепер було за триста футів унизу.

Аріон зухвало заіржав, і звук луною відбився в горах. Персі не став перекладати, але Хейзел була певна, що Аріон кинув виклик іншим коням, які могли б бути у затоці: «Ану, повторіть це, шмаркачі!»

А потім він повернувся і) поскакав вздовж гребня льодовика, перестрибнувши ущелину завширшки футів у п’ятдесят.

— Там! — вказав Персі.

Кінь спинився. Попереду них лежав скрижанілий римський табір — збільшена копія Табору Юпітера. У ровах стирчали крижані шпилі. Нестерпною білизною, сліпили мури зі снігових блоків. З вартових веж звисали замерзлі сині прапори, що блищали на арктичному сонці.

Жодних ознак життя. Ворота стояли широко розчахнутими. По стінах не ходили вартові. І все ж усе тіло