Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

і здавалось, завжди знав, що їм робити далі. Але вона впевнено кивнула.

— Ти повернешся додому. І зустрінешся з Аннабет.

— Ти теж повернешся, Хейзел, — наполіг він. — Ми не дозволимо цьому статись. Ти занадто багато означаєш для мене, для табору і, особливо, для Френка.

Хейзел підняла стару валентинку. Тонкий папір розсипався в її руках.

— Я не належу до цього століття. Ніко повернув мене тільки для того, щоб я виправила помилки і, можливо, потрапила в Елізіум.

— Тобі судилось більше. Ми ж мали разом битись із Геєю. Ти потрібна мені. І не тільки сьогодні. А Френк... ти ж бачиш, як він шаленіє від тебе. Це життя варте боротьби, Хейзел!

Вона заплющила очі.

— Будь ласка, Персі, я не хочу плекати марні надії. Я не можу...

Вікно заскрипіло. Френк із переможним виглядом вліз усередину, тримаючи в руках пакети.

— Успіх!

Він показав свої трофеї. У мисливській крамниці йому продали сагайдак зі стрілами, пайок та згорнуту мотузку.

— Це на наступний раз, коли втрапимо в трясовину, — промовив він.

У місцевій туристичній крамниці Френк придбав свіжий одяг на всіх, кілька рушників, мило, пляшки з водою і, як і обіцяв, величезну коробку вологих серветок. Не гарячий душ, і все ж Хейзел сховалась за стіну коробок із листівками, щоб почиститись та перевдягнутись. Незабаром вона вже почувалась значно краще.

«Це твій останній день, — нагадала вона собі. — Нема чого радіти».

Наближалось Свято Фортуни. Уважалося, що все, що трапляється сьогодні, добре чи погане, — це знамення для всього наступного року, що чекав попереду. Так чи інакше їхні пошуки дійдуть кінця сьогодні.

Хейзел сунула шматочок дерева в кишеню нової куртки. Яка б не чекала на неї доля, дівчина подбає, щоб скіпка була в безпеці, вона готова змиритись із власною смертю, якщо друзі залишаться в живих.

— Ну, — промовила Хейзел. — Час шукати човен до льодовика Хаббард.

Вона намагалась говорити впевнено, але це було нелегко. Якби ж Аріон був поруч. Якби ж вона могла ринутись у бій на цьому прекрасному коні. Майже кожну хвилину відтоді, коли вони залишили Ванкувер, Хейзел подумки його кликала. Сподівалась, що він почує і знайде її, та водночас розуміла, наскільки марні її надії.

Френк поплескав себе по животі.

— Якщо ми збираємось битись на смерть, я хочу спочатку пообідати. Я знайшов досконале місце для цього.

* * *

Френк привів їх на торгову площу біля пристані — до старого залізничного вагона, з якого облаштували їдальню. Хеизел не пам'ятала, щоб це місце існувало в сорокових, але їжа тут пахнула неймовірно.

Поки Френк та Персі робили замовлення, Хейзел пішла блукати по пристані, де поговорила з місцевими. Результат був невтішним. Коли вона повернулась, чізбургер та смажена картопля вже не здавались такими привабливими.

— Ми в халепі, — промовила вона. — Я намагалась дістати нам човен. Але... я помилилася.

— Човнів немає? — запитав Френк.

— О, ні, човен я можу дістати. Але льодовик далі, ніж я думала. Навіть на максимальній швидкості ми дістанемось туди не раніше завтрашнього ранку.

Обличчя Персі зблідло.

— А якщо я змушу човен іти швидше?

— Це не допоможе. Капітани кажуть, шлях дуже підступний — можна в будь-яку мить натрапити на айсберг. Це лабіринт для суден. Треба напевне знати, куди пливеш.

— Літак? — запитав Френк.

Хейзел похитала головою.

— Я запитувала капітанів суден. Вони сказали, що можна спробувати, але місцевий аеродром крихітний. Замовляти літак слід на два-три тижні вперед.

Після цієї розмови вони їли мовчки. Попри те, що чізбургер Хейзел був відмінним, шматок не ліз у горло. Вона вкусила його десь тричі, коли на телефонний стовп сів ворон і почав каркати на них.

У Хейзел по спині побігли мурахи. Вона боялась, що птах заговорить до неї, як той інший багато років тому: «Остання ніч. Цієї ночі». «Цікаво, ворони з’являються перед усіма дітьми Плутона, коли ті стоять на порозі смерті», — подумала Хейзел. Вона сподівалась, що Ніко досі живий, і Гея просто збрехала, щоб засмутити її. Але щось підказувало, що богиня сказала правду.

Ніко казав, що шукатиме Браму Смерті з іншого боку. Якщо його схопили Геїни прибічники, вона, можливо, втратила останню рідну людину.

Хейзел втупила очі в чізбургер.

Зненацька воронове каркання змінилось на стиснений виск.

Френк схопився так різко, що ледве не перевернув стіл. Персі викликав меч.

Хейзел простежила за їхніми очима. На стовпі, де раніше був ворон, сидів товстий огидний грифон і свердлив їх поглядом. Він відригнув, і з його дзьоба вилетіло вороняче пір’я.

Хейзел підвелась і оголила спату.

Френк вклав стрілу в лук. Він прицілився, але грифон так пронизливо вискнув, що звук відбився луною в горах. Френк здригнувся і стріла полетіла вбік.

— Здається, він покликав на допомогу, — тривожно промовив Персі. — Нам треба забиратись.

Без чіткого уявлення, що робитимуть далі, вони помчали до причалів. Грифон кинувся за ними, випустивши смертоносні кігті. Хейзел тільки-но здійняла меч, як на звіра обрушився крижаний водяний вал і змив його в затоку. Чудовисько завищало і захлопало крилами. Йому вдалось видертись на причал, де воно затрусило чорним хутром, наче мокрий собака.

Френк крякнув.

— Влучно, Персі.

— Атож, — відповів Персі. — Не знав, що здатен на це тут, на Алясці. Але є й погані новини — подивіться туди.

Приблизно в милі від них над горами вирувала чорна хмара — ціла зграя грифонів, не менше дюжини. Вони нізащо не впораються з такою купою, і жодний човен вчасно не віднесе їх звідси.

Френк вклав стрілу в лук.

— Я не здамся без бою.

Персі здійняв Анаклузмос.

— Я з тобою.

Тоді Хейзел почула звук удалечині, схожий на кінське іржання. Вона майже не сумнівалась, що марить, але відчайдушно скрикнула:

— Аріоне! Тут!

Руда блискавка пронеслась повз вулицю на пірс. Жеребець окреслився прямо за грифоном, і обрушив на чудовисько передні копита, від чого те миттю розсипалось на пил.

Хейзел ще ніколи в житті так не раділа.

—