Софія Брай - Колишні. Повернути минуле, Софія Брай

— Софія, — підійшла до неї місіс Нері. 

— Місіс Нері. 

— Мені треба повернутися до Італії ,відтепер я передаю повне управління цієї філії у твої руки, я вклала в бренд усю свою душу, бережи її заради мене. 

— Я розумію, я піклуватимуся про нього так, ніби це справа всього мого життя, оберігатиму і захищатиму його. 

— Я вірю в тебе, — місіс Нері обняла Софію, — бережи себе.

— Я відвезу вас. 

Відвіз місіс Нері до аеропорту, Софія повернулася до магазину, Кіра з Еліза практично все прибрали, а на дивані біля стійки адміністратора сидів якийсь чоловік. Це був Борис, побачивши Софію тут же встав з місця і трохи скривджено сказав.

— Адже ми друзі, чому ти не запрошувала мене на відкриття свого магазину? Хоч у мене немає грошей, але я міг привести тобі клієнтів.

— Мені шкода, що так сталося, я зовсім забула, — винувато промовила Софія.

 — Що ти вирішила щодо аварії? Ти не поспішаєш із цією справою? Чому ви відкладаєте? Адже що довше часу пройде, то невигідніше. 

Вони доручали цю справу Дмитру, і більше вона не питала про це, якби не Борис, вона зовсім забула б. Софія сіла на диван і потерла міжбров'я, вона відчувала пульсуючий головний біль.

— Ти погано почуваєшся? — співчутливо спитав Борис ,— мені не варто було питати в тебе про це. 

— Ні, все гаразд, — Софія похитала головою, — увечері я побачуся з ним і спитаю, в чому справа, чому він відкладає. 

— Добре, — Борис зрозумів, що Софія не в дусі, — тоді я піду, як новини зв'яжися зі мною. 

— Добре.

— Дівчата, ви можете йти, я поїду трохи згодом. 

— Не затримуйся надовго. 

— Може, я закрию крамницю? Твої діти ще вдома, краще не змушувати вас довго чекати. — Аня вважала, що Софія зайнятіша більше, ніж вона, і їй потрібно вирішувати багато завдань. 

— Нічого страшного, я хочу побути трохи одна, а ви ідіть, — у голові й досі панував хаос. Останнім часом сталося дуже багато подій, і їй хотілося трохи побути на самоті в тиші.

Після їхнього відходу навколо запанувала тиша, Софія сіла на диван, підперла голову руками і стала згадувати все, що сталося за сьогодні: в який момент почалися ці дивні події?

Хто, зрештою, надіслав їй це фото? З повідомлення було зрозуміло, що відправник дуже добре знає про події, що відбулися тоді. 

Софія дістала телефон та набрала текст: «Хто ти? Навіщо ти надіслав мені це повідомлення?». 

Текст залишився в полі набору ненаправлений, бо вона розуміла, що відправник спеціально хоче спровокувати її, але з якою метою він це робить, їй було невідомо.

У цей момент її телефон несподівано задзвонив, перебивши її плутані думки, текст зник з екрану і замість нього висвітлилося ім'я того, хто дзвонив — це був Дмитро. Софія глянула у вікно і виявила, що на вулиці вже стемніло, вона відповіла на дзвінок, і відразу почувся низький чоловічий голос.

— Я за дверима магазину. 

— Зрозуміла.

Надворі зовсім стемніло, довгу вулицю освітлювали ліхтарі, Дмитро, одягнений у легку сорочку, стояв біля машини з опущеною головою і дивився на телефон. 

— Що ти читаєш?

— Нічого, – Дмитро прибрав телефон. 

Побачивши, що поділ її сукні задертий до стегон і зав'язаний спереду у вузол, оголивши її білі, стрункі ніжки, в його голові промайнуло: що це за вбрання? Для кого вона так оголилася?

Він підтис губи і прохолодним тоном сказав.

—  Тобі жарко? 

Софія простеживши його поглядом, виявила, що забула розв'язати поділ сукні, зібраний у вузол для того, щоб було зручніше вести кермо. Тільки вона хотіла все пояснити Дмитру, як він відчинив двері автомобіля, взяв звідти свій піджак і накинувши його на плечі Софії, сказав.

— Сідай.

Піджак, який він зняв невідомо, коли, здавалося, все ще зберігав тепло його тіла, його своєрідний холодний аромат був дуже приємний і не викликав ніякої огиди. Софія нахилилася, сіла в машину і згадавши візит Бориса, недовго думаючи, спитала.

— Борис сказав, що ти не поспішаєш спростовувати вирок, чи це так? 

Дмитро глянув на неї.

— Він приходив до тебе? 

— Так. 

— Не хвилюйся, ми нічого не втрачаємо, поки що не час. 

Софія заспокоїлася, хоч ця справа пов'язана з нею, але вона не мала важливого значення для Бориса, як-не-як, загинув його брат, хоча він і зробив помилку, але він не заслужив смерті. 

Дмитро взяв її за руку. Його велика міцна долоня, здавалося, мала заспокійливу чарівну силу, поступово Софія відчула заспокоєння. 

— Коли настане час, тобі не треба буде з'являтися там.

Софія  відкинулася на сидіння і зібралася подрімати, як у цей момент на її телефон надійшло повідомлення Розблокувавши телефон, Софія відкрила повідомлення і побачила ще одне фото, на якому була зафіксована сцена, як вона бере гроші у тієї літньої жінки. І потім отримала текстове повідомлення: 

«Взявши гроші, ти продала себе, ти не хочеш дізнатися, хто батько твоєї незапланованої дитини?»

Її руки затремтіли, і всередині все сповнилося тривогою, вона відразу набрала повідомлення: «Хто ти? Що тобі потрібне? Звідки ти знаєш про все це?

 Цього разу вона майже без вагань натиснула кнопку «надіслати»

—  Що з тобою? — зауважив Дмитро її хвилювання. 

Софія втратила контроль, стала часто дихати і збрехала.

— Аня питає по роботі. 

Дмитро, нічого не підозрюючи, мигцем глянув на неї.

— Якщо щось треба розв'язати, скажи мені. 

— Угу.

Як їй розповісти про це? Сказати, що вона себе продала? Продала своє тіло? Зрештою, у неї було багато сумнівів щодо Дмитра та недовіра до нього. Дмитро, у свою чергу, також тримав між собою та нею межу. Невже, йому насправді все одно, що її честь заплямована? Що має діти? Він лише мовчить. Йому не байдуже, він лише навмисно ігнорує все це.

Незабаром Софії знову надійшло повідомлення, вона глянула на дисплей і прочитала: "Я маю до цього пряме відношення". 

Чи має пряме відношення? Той самий чоловік? Софія запанікувала.