КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       - То була дурниця, - чомусь почервонів Олень. Він, трохи сумбурно, розповів про те, як його готували до того, що треба вбити Дракона. А потім, як він почув розмову коваля Горобця та Жерця.

       - Тепер мені дещо стало зрозумілим, - задумливо кивнула дівчина. – Не люблю таке, коли батьки нав’язують дітям свою помсту, або своє бачення майбутнього. Ох! Може я плутано кажу? Я вважаю, що кожна людина сама має обирати свій шлях. А батьки можуть лише підказувати, але не приймати остаточне рішення.

      - А чого ти називаєшся “Єфа”, замість “Фросі”? – Раптом запитав хлопець. Дівчина аж оторопіла від такого швидкого стрибка у розмові.

       - А тобі яка різниця?

       - Я ж на твоє запитання відповів, - ображено промимрив Олень.

       - Мою тітку також звали Єфросинія. Я тобі вже казала. Скорочено її називали “Фрося”, - сумно відповіла дівчина. – І коли Огняна, чи тато називали мене Фросею, мама завжди ставала сумна, а в її очах з’являлися сльози. Так я і стала - Єфою. Якщо тобі, як людині з відсталого минулого важко вимовляти “Єфа”,  то можеш звати мене Фросею, але не поруч із мамою. Ще якісь питання? – Вона аж напружилася.

     - Чому ти плетеш светра з льону, а не з вовни?

     Фрося відкрила рота від несподіванки, а потім розреготалася. Вона так довго реготала, що впала на землю, обличчям униз, і ще довго стукала долонею по траві.  Олень вже перелякався, чи в неї бува не істерика. Він обережно відібрав у неї спиці, прибрав волосся з обличчя дівчини і запитав, чи все гаразд.

      - Та добре, хі-хі! – Майже заспокоїлася дівчина. – Ти мене насмішив. Бо, у тата алергія на вовну. Ось чому він виглядає, наче капуста, коли холодно!

      Одного разу, прокинувшись надзвичайно рано, Олень вислизнув з-під опіки Огняни та Смока. Він тихесенько-тихесенько піднявся сходами, відчинив вхідні двері та кинувся уперед. Бігати, коли ніхто за тобою не наглядає та не шипить навздогін, надзвичайно приємно.

       Над полем постав туман, змочуючи своїми краплями одяг хлопця, але йому було все одно. Тумани він любив, бо їх не любили гібридні Дракони. Насправді, оце лише зараз, Олень зрозумів наскільки скучив за туманами. Коли йдеш і не знаєш: чи ця темна постать дерево, чи може друг-Лісовик. А може отой шурхіт це не гілка рухається від вітру, а крадеться молоденька косуля. І справді, позаду чувся шурхіт.

       Олень напружився, згадав, як його вчив характерник-небіжчик та завдав удару. Не дуже сильного, на випадок того: раптом це все ж таки косуля, чи корова.

       - Оце я вчасно відстрибнув, - почувся голос у тумані. Голос був знайомим, адже це був голос батька Фросі.

     - О, пане Заправлюд! Я не знав, що ти також вранці бігаєш.

     - Я не бігаю. Я хотів порозмовляти із тобою. Якщо ти не проти, звісно.

     В голові у Оленя промайнули різноманітні жахливі думки. Він так і знав! Зараз його попросять звідси геть.

     - Що ти знаєш, про подорожі у часі?