КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       - Будь здоровий! – Пан Заправлюд зіскочив з Дракона, стягнув свій величезний мішок на землю, допоміг пану Костянтину та повернувся до здивованої молоді. – Анумо, швидко віднесіть це до холодильника.

      - А що там? – Зазирнула до мішка дівчина та радісно заверещала. – Ой! Це ж бекон! І консервована кукурудза! А це що? А-на-на-си?! Де ви взяли ці казкові скарби?

        - Це ти пану Костянтину подякуй, - посміхнувся батько. – Це він вилікував доньку одного власника супермаркету.

        - Супермаркету? Він же ж співпрацює з Урядом і його НКВД!

        - Так-то воно, так. Але сімейного лікаря у нього не було. Тож, його дитину ніхто лікувати не хотів. Всі бояться. Тепер він знає, де шукати лікарську допомогу. Тож, навряд чи їжа отруєна.

        Вони вп’ятьох пішли до дверей тунелю. Смок вже знову перетворився на людину і потирав свої втомлені плечі. Єфа щось сказала батькові та повернулася до Оленя.

       - Вставай.

       - Та я ще тут трохи посиджу, - відповів хлопець. – А ти біжи до батька.

       - Ти, як дитя мале, - сказала Єфа. – Давай, руку. Ти ж тут змерзнеш. Чи знову гібридний прилетить. Вони щось розліталися останнім часом. Отак. На, тримай ковдру, а я буду тримати тебе, щоб не впав. Ні, не опирайся поки що на ліву ногу.

       - Це було дуже по-дурному, - сказав Олень. Єфа здивовано підняла голову. – Те, що ти тоді не кинулася до тунелю разом зі всіма. Ти ж швидко бігаєш, мабуть перша б прибігла до дверей.

       - Тобто, - повільно запитала дівчина, - я мала кинути тебе один на один із тим гібридом?

       - І що тут такого? Це нам ще пощастило, бо Сосна добра попалася. Інакше б з’їли нас вдвох. А якби мене одного, то нікому б гірше не стало. Все одно в мене тут нікого немає. Всі мої вже давно померли. Ніхто б і не плакав.

      - У кожної людини є хтось, хто за нею сумує. Просто не всі про це здогадуються, - філософськи відреагувала дівчина.

      Щойно травма загоїлася, Олень став робити свої вранішні пробіжки. Якщо ніхто не бачив, хлопець вилазив на свіже повітря і бігав там. Коли ж його перехоплювали, переважно це чомусь вдавалося Огняні та Смоку, то доводилося бігати тунелем. Підступні Дракони сказали, що із вагою в руках пробіжки будуть навіть корисніші і тепер майже щоранку Олень розносив записки, якісь пакунки в один бік, на відстань в три-п’ять кілометрів, а потім повертався. Також із записками та пакунками.

      Яка була довжина тунелю, хлопець так і не з’ясував. Схоже, це була таємниця. І скільки людей ховалося під землею також було невідомо. Але Олень припускав, що їхня чисельність може бути навіть більшою за мешканців його поселення.

       Під час його пробіжок, час від часу із ним заговорювали різні люди: привітні, ласкаві і майже злі. Останніми були переважно однолітки Єфи. Очевидно, вони були незадоволені, що цей приблуда живе у штабі і займається розумовою роботою, тоді як вони мусять саджати ріпу, картоплю та інші корисні рослини. Олень обережно запитав у Огняни, чи не краще буде, коли він буде саджати овочі, а на його місце візьмуть, наприклад В’ячеслава, чи когось з його школи. Панна-Дракон голосно фиркнула.

      - Треба було вчитися краще. Може, потім, колись розуму наберуться. Я звичайно не проти фізичних навантажень та веселощів. Але, якщо замість читання розумних книжок вони влаштовують гітарні співи, то - хто їм винен.

      -  Не звертай уваги, - пояснила потім пані Клава, яка чула цю розмову. – Просто наші дітки люблять влаштовувати вечірки. Дехто з них добре грає на гітарі, тож вони можуть всю ніч співати та танцювати. Зараз Прохор Гнатчук зробив їм звукоізоляцію. А раніше, їхні співи лунали тунелем. Нам-то ще так. А у Драконів гострий слух. От Огняна і сердиться на них. Але ти й справді нам добре допомагаєш, - додала вона.

       Коли на свіжому повітрі вже можна було сидіти у легкій вовняній кофтинці, Огняна постійно виштовхувала Оленя та Єфу на поверхню.

       - Зараз роботи не багато, тож посидьте нагорі. А у футбол із іншими не хочете пограти? Ну, як хочете. Тільки обережно, не заходьте далеко. Чи ховайтеся там, де зможете.

       Іноді, до них приєднувався В’ячеслав. Але зараз вчителька-Христина влаштувала учням серйозні контрольні роботи, і у хлопця випадало мало часу. А ще він взявся допомагати місцевому чоботарю – тому були потрібні помічники. Олень припустив, що В’ячеслав хоче зробити витончене гарне взуття для Єфи. Прибулець з минулого такого не вмів. Який сенс знати багато, якщо нічого не можеш зробити власними руками? Хлопець сумно зітхнув.

      - Що таке? – Відірвала погляд від свого плетіння Єфа та заправила завиток за вухо. Олень знову зітхнув:

      - Думаю про сенс життя.

      - Та чого про нього думати, - розсміялася дівчина. – Його треба просто прожити.

      - От Всеволод і проживає, - втретє зітхнув хлопець.

      - Фу! Тепер це набуло гидкого змісту! Тепер і я буду думати про сенс життя. Як це його прожити так, щоб і тобі було добре, й інших не образити… До речі, - вона знову поправила своє темне довге волосся, - давно хотіла запитати. Чого це ти того дня сказав Жару, що змалку тренувався стати мисливцем на Драконів?