КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

       Огняна розповіла, що В’ячеслав, як добіг, одразу ж подзвонив у штаб. Тож, вона одразу примчалась на допомогу.

      - А куди подівся той гібридний Дракон? – Запитав Олень.

      - Не знаю, - знизала плечима панна-Дракон. – Може летів на якусь нараду, а вас побачив випадково.

      Травма виявилася нестрашною, але на декілька днів Оленю був прописаний повний спокій. Хлопець ледь дочекався, коли йому можна буде хоча б стрибати на одній нозі – хотілося свіжого повітря. В’ячеслав приходив вибачатися. Його завірили, що ніхто його не звинувачує, і хлопець став досить часто навіщати Оленя. Але, як підозрював прибулець з минулого, В’ячеслава більше цікавила Єфа.

      За декілька днів, щасливий Олень застрибав на одній нозі сходами нагору – на свіже повітря. Поруч йшла Єфа – щоб підхопити занадто жвавого хлопця, у випадку чого. За ними йшов В’ячеслав, який пропонував свої послуги людини-милиці.

      - Дякую, - повернулася дівчина. – Ми тобі, звісно довіряємо, але краще я сама прослідкую за хворим.

      - Треба більше довіряти людям, - пробурмотів В’ячеслав. – Якщо все робитимеш сама чогось не встигнеш та надірвешся.

      - Він правий, - втрутився Олень і отримав удар ліктем під ребро. Це, звичайно, вийшло випадково, бо Єфа якраз відкривала зовнішні двері.

     Всадивши Оленя на товсту вовняну ковдру, яку поклали на ґрунт у декілька шарів, Єфа із В’ячеславом рушили до фермерки-Марії: дізнатися чи бува, пані чогось потребує. Прибулець з минулого дивився на стрункі спини дітей сьогодення і відчував себе надзвичайно, дуже нестерпно старим. Він зітхнув. Хоча, Єфа дозволяла собі деякі двозначні вислови, коли розмовляла із В’ячеславом, вона все таки була надзвичайно ввічливою і ставилася до нього, як до рівні. Із Оленем дівчина поводилася так, ніби він був її цуциком.

      Собак в околицях не було. Навіть на фермі, що спочатку здивувало Оленя. Казали, що всіх безхатченків з’їли гібридні Дракони, а власники за своїх щомісяця платили чималенький відкуп Всеволоду. До речі, щодо Всеволода. Олень дуже вразився, побачивши світлину творця гібридів в Інтернеті. Це був підстаркуватий, дуже огрядний, майже круглий світловолосий чоловік, із величезним черевцем. Він і так був неосяжним, а, порівняно із худими та кістлявими мешканцями тунелю, виглядав так, ніби в ширину він більший, ніж в висоту.

     Замайоріли силуети Єфи та В’ячеслава. Судячи з всього, їм було весело разом. Вони щось радісно обговорювали та голосно сміялися. Олень зітхнув і вкотре подумав, що дарма Вогнян витягнув його до цього світу.

        Знову подув вітерець, і Олень підставив йому своє обличчя, смакуючи кожний весняний запах: вологої землі, юного світло-зеленого листя, хвої, навіть запах корів, що долітав з ферми та троянди. Стоп!  Троянди? Так і є, Єфа вже була майже поруч і роздратовано дивилася на свою викопану живу іграшку.

     Щоб бува не перетворитися на камінь від цього погляду, Олень відвів очі і помітив, як високо в небі зависла пташка. Двійко його супутників також підняли очі до неба і зойкнули. Єфа одразу заховалася за спиною Оленя, ледь не поваливши хлопця з м’якої ковдри на вологу землю. Ну звісно: вона не знала що це за створіння і вирішила, що якщо цей монстр першим з’їсть Оленя – не страшно.

     - Це всього лише боривітер, - сказав Олень.

     - Боривітер? – Перепитала дівчина, все ще ховаючись за спиною хлопця, але трохи витягнула уперед голову на гарній шиї, торкаючись своїми грудьми спини Оленя. Певно, тепер вона думала, що хлопець погано чує, і треба казати слова голосно - прямо на вухо. Хіба вона не знає, як це лоскотно?

      - Так. Такий сокіл. Він може зависати у повітрі, ловлячи вітер. Тому його так і називають. У мене був один такий, - зітхнув Олень. – Чи це я у нього був? Птах був дуже самостійний.

      - І що він робив? - Присів поруч В’ячеслав. Олень розповів про те, як сокіл-боривітер літав за ним. А потім про те, які широкі були ліси, і глибокі річки. – Невже риби дійсно було так багато?

      - Так, В’ячеславе. Тоді ж людей було мало, отже і риби всім вистачало. А зграї риби могли швидко відновитися.

       - Я би все віддав, щоби можна було жити, як раніше: гуляти на свіжому повітрі, коли хочеш. Стрибати, бігати та просто засмагати на Сонці, не піднімаючи сполохано голову щоразу, коли чуєш підозрілий звук.

      - Не кажи так, В’ячеславе, - сказала Єфа. – “Все віддав” дуже підступний вислів. Зрештою, мабуть кожен тут, у тунелі міг би здати решту за свою свободу.

      - Невже ти думаєш, що хтось з нас здатен на таке? – Почервонів хлопець.

      - Я такого не думаю, - відрізала дівчина. – Я лише кажу, що ми часто говоримо слова, які можуть мати інший зміст, ніж той, який ми у них вкладаємо.

      - А як там пані Марія? – Спробував зменшити пристрасті Олень. Почувши, що фермерка почувається добре, він додав, - Цікаво, а їй подобається таке життя?

      Єфа та В’ячеслав здивовано витріщилися на співрозмовника. Але бесіда на цьому закінчилася, адже у небі з’явився коричневий Дракон. На його спині сидів батько Єфи та пан Костянтин. У обох в руках були величезні мішки.

        Смок обережно приземлився і чхнув.