Козел Валерія - Континент бойових ткачів, Козел Валерія

Коли Рейні більше не потрібен був щоденний огляд цілителя, Таск вмовив її батьків дозволити йому піклуватися про неї. Так як нікого окрім нього вона до себе не підпускала, у Еріка та Ріас не лишилось іншого вибору як погодитись. Вони виділили їм будиночок у моря, на кордоні Райкону та Фарлезу. Будиночок, у якому вони проводили час, доки не одружилися. Коли вони почали жити разом, стало легше. Рейна, хоч і змінилась, все ж лишалась Рейною. Час минав, а вона все так само закохувалась у нього, наче не знала раніше цих почуттів.

Їх регулярно навідували батьки і дідусь, студенти, Лейла та Ел, Аспер та Сафія. Іфалія відвідувала їх кожні вихідні і все сварила Таска за те, що той майже не навідується у Академію, а між іншим він все ще викладач. Сьєрра і Лорсан, які зрештою побралися, також декілька разів відвідували їх затишний будиночок. І навіть Клара і Руру раз на місяць вшановували їх своїм візитом, даруючи смачні гостинці. З королівського палацу регулярно надходили листи від Емілії, Вівіан, а ще від Сіраша та Руена. Світ повернувся у стан цілковитої рівноваги. І так минуло півтора роки…

- Послухай, сприган, - погляд Дагон став важким, - у нас лишилось зовсім трохи часу. Думаю, наші нитки зв’язку вже на межі.

- Чекай, Дагон! – Таск вронив з рук склянку, - ви не можете так просто піти!

- Таск, - до кухні увійшли Йору і Тера, - ти і без нас знаєш. Звʼязок фамільяра та господаря емоційний, глибокий, він побудований на почуттях. І спогадах. Ми тримались скільки могли. Та наші сили вже на межі.

- Але коли вона все згадає… а вас не буде поряд!.. це розіб’є їй серце!

- Скажи їй, що ми її любили, - Тера відвела погляд, голос її тремтів, - а як вона не згадає, то все рівно… розкажи їй, як сильно вона нас любила.

***

- Ти знову тут, дитя?

Велетенський кристалічний дракон сидів перед Рейною. А навколо було волошкове поле. Таке яскраве і гарне, як уві сні. Дракон схилив свою голову до дівчини, дозволяючи їй торкнутися його морди.

- Ти знала, що так станеться. Знала, що викликати мене можна лише один раз. І все рівно зробила це, - зітхнув дракон, - зізнатися, я, Александрит, уклав з тобою контракт просто бажаючи спокою. Але ти мене потішила, дитя. Тому, я повертаю тобі дещо важливе. Я довго збирав їх. Але вони твої.

- Александрит?.. – Рейна прикусила губу, - пам’ятаю…

- Ми більше не побачимось, дитя, - сказав дракон, - прощавай. І бережи те, що цінне…

***

Вона прокинулась у сльозах. Скочивши з ліжка, перше, що вона зробила, це активувала мітки на своїх руках. Вони спалахнули так яскраво, що осяяли всю кімнату. Тера і Йору розгублено кліпали, виникнувши у спалаху. Нитки пряжі, що їх оточували, були такими ж міцними як і раніше. Рейна кинулась до них. Вона плакала. Так голосно, що пес і вовчиця почали підвивати. А поряд жалібно пищала сова. Дагон, який завжди зберігав байдужий вираз обличчя, посміхався.

У кімнату увірвався Таск.

- Рейно! Що трапилось?! Кошмар? Ти?.. Рейно?..

- Таск… - вона піднялась і наблизилась до нього, - я тебе кохаю. Таск… кохаю тебе. Я тебе кохаю!

Сльози невпинно котилися по її обличчю. І він цілував її мокрі щоки, губи, плечі, руки. Цілував невпинно, нестримно, свою Рейну. Таку бажану, таку особливу, чарівну Рейну…