Козел Валерія - Континент бойових ткачів, Козел Валерія

Він хотів було щось сказати, але слова застрягли у горлі. Крила Алена розсипалися іскрами. Нагайна тримала тіло на руках і ніжно заглядала у його бліде обличчя. Вона на мить підвела погляд на Еліаса. А потім пішла геть. Вона зникла разом із Аленом. І більше… ніхто її не бачив.

***

Літнє сонце програвалось своїми променями у морських хвилях. Дівчина з волоссям кольору срібла стояла по коліна у воді і задумливо дивилась за обрій. У її бурштинових очах відображався горизонт. Спідниця білої легкої сукні промокла.

- Рейно! – гукнули її.

Дівчина обернулась. Сприган з чорним волоссям і сапфіровими очима стурбовано дивився на неї. Світла сорочка була розстібнута на грудях, відкриваючи вкриту шрамами шкіру. Щоки дівчини миттєво спалахнули. Він простягнув їй руки.

- Я ж казав, не відходити далеко від дому самій. Я хвилювався.

- Берег видно з вікон, - тихо відповіла дівчина, - а ти був зайнятий. Тому я…

- Йди до мене… - він взяв її за руку і підтягнув до себе.

Рейна почервоніла. Її серцебиття було голоснішим за морську хвилю і вона подумки молилась, аби він цього не почув. Його обійми завжди були такими ніжними, що в них хотілось потонути. Його тепло охоплювало її, вона відчувала його кожною клітинкою свого тіла. Він завжди був лагідним, турботливим, уважним. Поряд із ним їй було спокійно. Та іноді… він дивився на неї так, ніби шукав у її погляді іншу. Когось, хто був тут, поряд з ним, а потім зник. Сприган підхопив її на руки і поніс до будинку. Вона пригорнулась до нього, ховаючи червоне обличчя.

- Таску, - тихо промовила вона, - не розумію, чому ти все це робиш для мене…

- Я вже давав відповідь на це питання стільки разів, - посміхнувся він, - тому що я кохаю тебе. Так сильно, що цього всього все ще не достатньо, аби показати тобі мою любов.

Рейна мовчала. Вона була закохана у цього юнака. Точно вона не могла сказати, коли це почалось. У той момент, коли вона прокинулась і побачила його біля свого ліжка. Чи тоді, коли він почав про неї турбуватися? А може… це сталось набагато… набагато раніше. Її тіло інстинктивно піддавалось йому. Поряд із ним вона плавилась, розтікалась. Його дотики лишались мітками на шкірі, губи його лишали опіки. Він знав її досконало, кожну часточку її шкіри. Знав де торкатися, знав, як змусити тихий стогін зірватися з її губ. Коли ж це почалось?..

Таск посадив Рейну у плетене крісло на веранді, а сам пішов на кухню. Біла вовчиця та чорний пес, що спокійно дрімали на м’якій траві, миттєво зреагували. Обидва наблизились до дівчини, дозволяючи їй гладити своє хутро. Руда сова спостерігала за всім з квітучого дерева. Таск поглянув на них з вікна і ледь помітно посміхнувся.

- Так спокійно… - прошепотів він.

- Шкода, що без змін.

- Привіт, Дагон, - Таск перевів погляд на келпі, що прийнявши людську подобу, стояв посеред кухні, - чому ж. Вона більше не лякається Тери та Йору.

- Ну, тут ти правий, - Дагон зітхнув, - її рани…

- Вже затягнулися, - тихо відповів Таск, - навіть шрами зникли… 

У той день Ален зник, ніхто не знав, куди він подівся, як і Нагайна. Еліас сказав, що у залі нікого вже не було, коли він прийшов. Напівкровки склали зброю. Хтось лишився у Сін, хтось подався у мандри. Ашар зайняв трон імператора. Його політика відтепер була спрямована на встановлення більш міцного союзу з Великим континентом.

У Шайлон знову спалахнуло повстання. Та його швидко придушили, викривши всіх заколотників завдяки втручанню Лейли та генерала всевидіння, Аспера. Вогнекрила повернулась додому, зайнявши нарешті своє законне місце спадкоємиці Дому. Еліас прийняв рішення лишатися поряд із нею доти, доки вона того потребуватиме. Можна сказати, він цілком прийняв свою роль генерала щита. Принцеса Емілія повернулась до виконання своїх обов’язків. На жаль, Його Величність так і не побачив, якою сильною і могутньою правителькою стала його єдина донька. Альберіх Ліберія помер через тиждень після повернення Емілії з імперії Сін. Та поряд із нею лишився Еріел Альберон. Лорд Ардейна чітко заявив про свої наміри одружитися з принцесою. І хоч через його заяву мало не спалахнув гучний скандал серед міністрів і лордів, закохані свого досягли. Через півтора роки палких дебатів, королівське весілля все ж відбулось. Білий храм повністю був реформований. Преподобний позбавлений свого сану, а родина Сато своїх титулів та привілей. Всіх учасників змови було взято під варту.

Що стосується Опівнічного факультету, після дещо затяжних канікул всі учні повернулися до навчання. Чутки про їхню участь в евакуації людей з імператорського весілля, швидко розлетілись Академією. Разом зі студентами, повернулись до викладання і вчителі. Аспер і Сафія прийняли рішення залишитися і викладати Опівнічникам. Разом із Сафією вони почали роботу над новою програмою, яка б допомогла студентам закінчити навчання на рік раніше, а також отримати гідні рекомендації від палати бойових ткачів.

Що стосується Рейни… коли вона прийшла до тями, то не могла згадати навіть власне імʼя. Вона не впізнавала ні батьків, ні діда, ні друзів. Тера і Йору її лякали, навіть Тіл не могла наблизитись. Дагон навіть не намагався, тримався осторонь. Єдиний, хто одразу ж завоював її довіру – був Таск. Його вона не лякалась, дозволяла торкатися себе, піклуватися про себе. І хоч тіло її швидко регенерувало, спогади так і не поверталися.