Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

насамперед ми повинні просити: де святиться Боже ім’я, там усім добре, там, значить, усі в любові живуть, бо любов’ю тільки святиться ім’я Боже. Словами: нехай прийде Царство Твоє закликається Царство Правди на землю, бо без приходу Божого не бувати правді: бо Бог є правда. До слів: нехай буде воля Твоя приводить людину і віра, і розум: чия ж воля може бути прекраснішою за Божу волю? Хто ж краще за Самого творця знає, що потрібне Його створінню? Кому ж довіритися, як не Тому, Котрий увесь є благотворним благом і досконалістю? Словом: хліб наш насущний дай нам сьогодні просимо ми всього, що потрібне для щоденного існування нашого, хліб же наш є Божа Премудрість, є Сам Христос. Він Сам сказав: Я є хліб, і хто їстиме Мене, житиме вічно. Словом: і прости нам провини наші ми просимо і про зняття з нас всіх тяжких гріхів наших, якими ми обтяжені, — просимо прощення нам усього того, чим провинились ми перед Самим Творцем в особі братів наших, Котрий щодня і щохвилини в образі їхньому простягає нам руку Свою, роздираючим усю душу воланням, благаючи про милість і милосердя. Словом: не введи нас у спокусу ми просимо про визволення нас від усього, що бентежить дух наш і віднімає у нас душевний спокій. Словом: але визволи нас від лукавого ми просимо про небесну радість: бо як тільки відступає від нас лукавий, радість уже одразу входить у нашу душу, і ми вже на землі, як на небесах.

Так усе вміщує в себе і все охоплює собою ся молитва, якою молитися навчила нас Сама Премудрість Божа, і кому ж молитися? молитися Отцю Премудрості, що породив Премудрість Свою перед віками. Позаяк усі присутні повинні повторювати про себе молитву сю не вустами, але самою чистою невинністю дитячого серця, то й самий спів її на ликах повинен бути дитячим: не мужніми й суворими звуками, а звуками дитячими, що ніби цілують саму душу, повинна співатися ся молитва, нехай весняний подих самих небес у ній буде чутно, нехай цілунки самих ангелів у ній носяться, бо в молитві цій уже не називаємо ми й Богом Того, Хто сотворив нас, але говоримо Йому просто: Отче наш!

Ієрей вітає із глибини вівтаря ніби привітанням Спасителя: Мир усім! Йому відповідають: І духові твоєму! Нагадуючи про сердечне внутрішнє віровизнання, котре повинен усякий звершити всередині самого себе сієї хвилини, диякон взиває: Голови ваші перед Господом схиліть! І, схиливши голови свої, всі до одного з присутніх проказують про себе приблизно таку молитву: Перед Тобою, Господи Боже Мій, схиляю голову і, сповідуючись, серцем волаю: Грішний, Господи, і недостойний просити в Тебе прощення, але Ти, як Чоловіколюбець, так само ні за що, як блудного сина, мене помилуй, як митаря, мене оправдай, і удостой мене, як розбійника, Твого Небесного Царства. І коли всі таким чином, схиливши голови свої, перебувають у внутрішній скрусі сердечній, ієрей молиться біля вівтаря за всіх такими, про себе мовленими словами: Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незмірною Твоєю силою все утворив єси, і з великої милості Твоєї від небуття до буття все привів єси. Сам, Владико, споглянь з неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо схилили вони їх не перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, Страшним Богом. Ти, отже, Владико, оці дари всім нам на добро рівно подай, відповідно до потреби кожного: з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, недужих зціли, Лікарю душ і тіл! І виголошує за тим величне троїчне славословлення, звернене до небесної милості Божої: Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб’ям єдинородного Сина Твого, з яким Ти благословенний єси, з Пресвятим, Благим і Животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні! Лик виголошує: амінь. А священик, готуючи до причастя себе самого і всіх потім Тіла і Крові Христової, молиться такою таємною молитвою: Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави Царства Твого! Прийди освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби могутньою Твоєю рукою подати нам, священикам, Пречисте Тіло Твоє і Чесну Кров Твою, а через нас усім Твоїм людям.

Під час мовлення сієї молитви диякон готується до причастя: стає перед Царськими вратами, оперізує себе орарем і складає його хрестоподібно на собі, подібно до ангелів, що хрестоподібно складають на собі крила і закривають ними лице своє перед неприступним світлом Божества. Поклонившись тричі, так само як і священик, проказує він тричі про себе: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене! Коли ж священик простягає руки свої до святого дискоса, спонукальними словами будьмо уважні нагадує він усім у храмі про спрямування думки до того, що відбувається. Вівтар ховається від очей народу, завіса заслонюється, щоб звершилося насамперед причастя самих ієреїв. Один тільки голос ієрея, що підносить святий дискос: Святеє святим, лунає з вівтаря. Тремтячи від сього звіщення, яке говорить, що треба бути святим для прийняття святині, всі молільники храму відповідають йому: Єдин Свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога-Отця, — і співають після цього хвалебний гімн на честь святого, якого є день, щоб звістити, що можна бути святим чоловікові так, як став святим святий, котрому гімн співається: став святим він не своєю святістю, але святістю Самого Христа. Перебуванням у Христі освячується людина, і в такі хвилини перебування святий, як Сам Христос, подібно як залізо, що перебуває у вогні, стає і саме вогнем і загасає враз, лишень виймається з вогню, і стає знову темним залізом.

Сторінка рукопису «Розмислів про Божественну Літургію».

Священик роздробляє тепер Святий Хліб, спочатку за знаком, накресленим на Проскомідії, на чотири частини, побожно проказуючи: Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний, що завжди споживається і ніколи не закінчується, але причасників Він освячує. І зберігши одну з сих частин на причастя себе й диякона Святого Тіла у вигляді, не з’єднаному ще з Кров’ю, роздроблює потім частини хліба за числом причасників, але не дробиться в сьому дробленні саме Тіло Христове, котрого й кість ще не переламана, і у найменшій часточці зберігається той же цілий Христос, як і у кожному члені нашого тіла присутня та ж людська душа нероздільна і ціла, як у дзеркалі, хоч би воно й ламалося на сотні уламків, зберігається відображення тих же предметів