Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Мажордом, який було набув нормального кольору обличчя, знову зблід, вклонився та хутко забрався до працівників.

— Братик Павич у них. У тих невідомих, — Ярема хотів ударити вдруге, але передумав і відклав пірнача. — Диявол!

— Може, піти в кабінет Борцеховського? — запропонував Гнат. — Дістати ту мапу, подивитися...

— Залиш обшуки призначенцям, — хитнув головою Северин. — Мапа нам не знадобиться, якщо викрадачі не вийдуть на зв'язок.

Пилип зосереджено склав свою торбинку з ліками. Тишу невдовзі порушив Ярема.

— Ніколи би не подумав, що після безсонної ночі я не хотітиму спати, — повідомив шляхтич. — Як після такого взагалі можна заснути? Але я би поїв.

— Чорт, я і забув, що потрібно чогось поїсти, — на підтвердження слів, шлунок Северина голосно забурчав. — А ще всім тим людям також треба принести їжі.

— Я принесу, — Ярема піднявся. Юрба одразу замовкла, прикипівши поглядами до його постаті.

— Допомогти?

— Та сиди зі своєю ногою. Я краще Данила візьму, заразом правду спитаю про той черес... А потім розповіси, як урятувався вночі.

Яровий оголосив мешканцям маєтку, що йде по харчі, і покликав за собою Щебетюка. Той злякався, ніби його вели на смертну кару.

— Розкажеш, де тут у вас комори, допоможеш принести їдла, — Ярема обвів залу рукою. — Бачиш, скільки тут голодних ротів?

Данило закивав, але пішов за шляхтичем наче на Голгофу.

— Сподіваюся, вони не здумають принести сечу з сиропом, — сказав Гнат. — Я її мажордому на голову виллю, клянуся!

Повернулися Яровий та Щебетюк без сиропу, тягнучи за собою важкі клунки з білих скатертин. Клунки, які приніс Ярема, були втричі більшими, тому вирушили до працівників, а два менших клунки, які припер Данило, характерники забрали собі.

— Налітай, браття, — запросив Яровий, потираючи долоні, і Северин згадав день, коли вони чекали іспитів Ради Сімох, а Ярема пригощав усіх підобідком.

Браття налетіли. Харчів набрали від душі, і десять хвилин тільки мовчали, жадібно набивали роти їжею та трощили її, не відволікаючись на розмови.

— А, поки не забув, — Ярема запив смажену рибу пивом прямо з барильця. — Данило підтвердив, що стягнув черес у єгеря. Той їх збирав, як трофеї. Єгер потім Данила за це відлупцював.

— Якби нас убили, хлопець також би годував червів, — сказав Северин. — Але не схоже, що він те усвідомлює.

— Твоя черга, Щезнику, — нагадав Гнат. — Нашу історію ти знаєш, тепер розкажи свою.

Чорнововк кивнув і неспішно розповів, як тікав світ за очі та плутав сліди в річці, як упав в яму та пробив ногу, як звідти виліз та раптом перенісся до Потойбіччя.

— Забіла точно щось знала, — Яровий емоційно потрусив рибиною. — І до себе в курінь обрала, і влучне прізвисько підібрала! Щез прямо перед хортами, це ж треба.

— Та я ледь дахом не поїхав у тому Потойбіччі, — зізнався Северин. — Сидів у цілковитій тиші, нікого навколо...

— А багряних очей не було? — спитав Пилип.

— Не було. Сама тільки чорна пустка та мертва тиша.

Він розповів про допомогу щезника. Гнат хитав головою, Ярема хрестився.

— От якби не його порада, то я, мабуть, там би і сконав.

— Але ж вибрався! — Гнат дивився на нього як на чудасію. — Не сконав!

Завершив оповідь Чорнововк тим, як знайшов поле битви, наздогнав Борцеховського та вибив його шаблю, після чого обірвав життя магната.

— Бачиш, не дарма тебе навчав, — гордо мовив Бойко.

— Щиро дякую, брате Енею.

— Звертайся.

Характерники наїлися і намагалися перетравити разом із їжею все те, що звалилося на їхні голови протягом останніх дванадцяти годин.

Зрештою Пилип, якого дратувала прилипла до тіла сорочка, не витримав.

— Пропоную по черзі помитися. Поки маємо час і змогу.

Стефан допоміг із ванною кімнатою — судячи з розкошів, вона належала самому магнату. Через поранену ногу Северин вирішив піти останнім. Коли він заліз у гарячу воду, рана завила так, що він не стримав зойку.

Нічого, хай промиється та вивариться. Потім він знову накладе ліки. Подряпина загоїться... Він вижив, це головне.

Гонитва. Сурми. Гавкіт хортів. Голова Марка. Важка шабля у руці. Потойбіч. Борцеховський сміється. Борцеховський із пробитою головою. Стоси тіл, ліс характерницьких дубів, струмок крові... Холодна кров, холодна вода. Ланцюг пропустили прямо крізь діру в стегні, посадили в діжку, дивляться на нього і сміються... Знову полон!

Северин здригнувся та різко сів у ночвах.

Поки він спав, вода охолола і забарвилася кров'ю. Проспав він майже годину. Северин ретельно витерся, заново перев'язав рану, одягнувся та, підхопивши лікарську торбинку Пилипа, яку той залишив для нього, повернувся до зали.

Ярема лежав на здоровому боці та голосно хропів, Пилип та Гнат неспішно гризли груші. Більшість працівників також спала.

— Довго ти, — зауважив Бойко.

— Заснув.

— Не ти один. Оно ясновельможний розповідав, який він бадьорий, а потім гепнувся на бік і давай виводити рулади, аж стеля трясеться. Тепер його з гармати не розбудиш.

Северин придивився: Ярема дихав глибоко і спокійно, тривожні зморшки на його чолі зникли. Чорнововк кивнув, сів поруч братів і собі взяв грушку.

— Не вірю, що з нами все це сталося.

— Я також, — кивнув Гнат.

— І я, — погодився Пилип.

Опівночі прибув загін характерників на чолі з Самійлом Книшем.

***

Наступного дня по обіді Ярема, Пилип та Гнат сиділи в альтанці біля живого лабіринту та попивали заморський чай.

— Оце життя, — сказав Бойко. — Сидиш на сраці, їжу приносять, робити ніц не треба. Сидиш отак до першої повні, їдеш