Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

- А мені здається, що за альтруїста, - сказав він. Потім сріблястий погляд ковзнув униз, пройшов по підборідді, шиї, опустився нижче. У мене гидко засвербіло між лопаток, від передчуття чогось поганого. Не люблю ось такі олійні погляди.

- Просто я розумію твої мотиви, - заговорила зі страхом. Скосилася на сплячого Майкла, але знала, що його розбудити до кінця дії відвару практично неможливо. - Я хочу допомогти і розумію, що одного мага для твоїх цілей надто мало. Але якби ми могли звернутися до монарха...

- Ти думаєш, я не знаю твого короля?! - люто гиркнув мені в обличчя Варді. Я навіть дихати перестала від хвилі ненависті, якою мене накрило з головою. - Гадаєш, я такий дурний і наївний, що з доброї волі вирішу зв'язатися з ним? Та він випалить тут усе вщент, - Варді впер руки в стіну по обидва боки від мене, блокуючи мені шляхи відходу, хоч я й не намагалася тікати. Потім придивився до очей: - Якщо ти збрехала і не потрібна Інгемару, я просто покажу місцезнаходження щурів. Він надто сильний маг, зможе відстежити переміщення послання.

- Але ти казав каркаси… - заїкнулася я, але одразу закрила рота. Маг похитав головою:

– Казав. Хотів перевірити, наскільки ви підковані в теорії магії. Все виявилося погано. Та й маю сумніви у твоєму зв'язку з королем. Чому тебе не шукають? Чому тут немає загонів королівських магів і досі? І чому ти не знаєш, що варто яким завгодно способом подати звістку до палацу, хоч з магією, хоч з голубом, король одразу знайде тебе. Висновок очевидний - він не шукає.

Варді намагався знайти відповіді на свої запитання у моїх очах, схилившись дуже близько. Від цього я ледве дихала і намагалася злитися зі стіною.

Чому Інгемар не шукає мене, я розуміла. Він впевнений, що я або залишилася у своєму світі, або... померла.

- Але якщо ти раптом справді важлива для нього, - задумливо продовжив Варді. - Якщо я вкрав ту, яка дійсно цінна для Інгемара, - голос мага був таким задумливим, ніби він вагався, чи не варто мене відпустити. Але мої припущення виявилися далекими від реальності. Чоловік закінчив: - У цьому випадку мені краще задушити тебе прямо зараз. І закопати тіло якомога глибше, щоб ніхто ніколи не дізнався, що я посмів перейти дорогу Інгемару.

- Ти і так її перейшов, - прошепотіла, дивлячись у сріблясті райдужки з викликом: - Ти крадеш магів і використовуєш їх у своїх цілях. Ти намагався вкрасти королеву.

Після цього аргументу Варді задумливо посміхнувся і зізнався:

- Я думав, що це стане моєю останньою справою. Раніше король нікому не спускав подібного з рук, а на цей раз лише кинув нам услід загін магів, а сам залишився у палаці. Цікаво, чим він був так захоплений?

«Ким, - подумки виправила опозиціонера і так само відповіла. - Мною».

- Чи чутки брешуть і йому не надто важлива його люба дружина?

- Вона лише жертва обставин, - вирвалося в мене, але я відразу злякано принишкла. Варді здивовано підняв брови:

- Звідки такі теплі почуття до божевільної королеви?

- Нізвідки, - буркнула, знову намагаючись відвернутися. Від подальшого допиту мене врятував стривожений окрик:

- Варді!

Чоловік знехотя відсторонився від мене і попрямував до виходу з дому. Я осіла на підлогу поруч зі сплячим Майклом. У цей момент до мене нарешті дійшов сенс почутого.

Варді нас не відпустить, як би мені не хотілося знайти в ньому добрі риси. Він уб'є нас не зі злості, а з бажання врятувати та захистити тих, за кого він відповідає.

Ось тепер мені варто серйозно замислитись над організацією втечі.

Померти, ледве переродившись, точно не входило в мої плани. Та й цей світ міг би хоч трохи допомогти мені! Де ці їх усюдисущі Духи?! Я взагалі пожертвувала собою, щоб врятувати від загибелі магічне ядро, а тут таке…

- Майкл, - пошепки покликала друга і посмикала за плече. - Прокинься, Майкле.

На подвір'ї спочатку почулося якесь жваве копошіння, а потім стало підозріло тихо. Я навіть зацікавлено прислухалася.

Раптом вхідні двері рипнули. Швидкі кроки наблизилися до нашої комірчини. Варді з'явився на порозі з палаючими очима. Ні слова не сказавши, він схопив мене за руку і смикнув на себе. Я лише злякано охнула і спробувала впертись ногами, але маг навіть не звернув на це увагу, тягнучи мене за собою.

- Що відбувається? - вигукнула, але наступної миті зрозуміла, що моє горло ніби стиснула невидима рука, не дозволяючи не те що кричати - дихати важко стало.

Та сила, що минулої зустрічі опозиціонера і короля поставила останнього мало не на коліна, зараз заткнула мені рота. Це справді виявилося дуже лячно.

Поки я була в шоці від того, що сталося, Варді протягнув мене подвір'ям і штовхнув у підвал.

- Сиди тихо, - скомандував чоловік. - Або я прикінчу твого друга вже сьогодні.

Після цього він зачинив двері та навісив на них замок. Я залишилася у темряві. Горло миттєво відпустило, і я схопилася за нього, ніби на мені могла все ще знаходитися чиясь рука.

Спочатку стояла, прислухаючись до шурхоту ззовні. Здається, всі розійшлися по будинках, або від чогось сховалися. Невже чергове стихійне лихо? А чому тоді мене в підвал засунули?

Зневірившись зрозуміти, що відбувається, зітхнула і присіла на сиру земляну підлогу.

За відчуттями, я просиділа так кілька годин. Встигла повністю замерзнути і зовсім засумувати. Передумала всі думки, що були в голові. Тепер лише стукала зубами, марно розтирала шкіру руками та постійно дивилася у бік дверей. Дуже хотілося попроситися назовні. Темрява і тиша підвалу тиснули, але я мовчала, хвилюючись за Майкла.

Раптом почулися тихі акуратні кроки. Я стрімко піднялася, з надією притулившись до дерев'яних дверей. Кроки легкі, наче підкрадалася дитина.

- Сван? - не втримавшись, прошепотіла.

- Так, - такий же надривний шепіт. Потім скрип ключа в замку і двері, що повільно прочиняються. Надворі вже стемніло.

- Дякую, - посміхнулася я, скоріше вилазячи назовні.

- Тихо! – шикнув на мене Сван. Потім поманив до себе ближче. Намагаючись менше стукати зубами, я подалася назустріч хлопчику. Він швидко заговорив: