Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

Варді повернувся за три дні. Я вже почала переживати. Дедалі менше часу залишалося до затемнення. Навіть сама не розуміла чому я так сильно чекала цього дня, якесь погане передчуття розливалося по тілу та думкам. Можливо, це були рештки того болісного очікування, в атмосфері якого я жила в палаці і навчалася володінню здібностями Альви.

Майкл приходив до тями на пару годин на день. Його випускали пройтися зі мною кілька кіл навколо будинку, під невсипущим контролем наглядачів, розім'яти м'язи, поїсти, трохи поговорити, а потім знову напували відваром.

Я продовжувала допомагати Бранці, цікавилася улаштуванням цього світу, вивчала його з того боку, який був недоступний мені з королівського палацу. За час відсутності мага я встигла заспокоїтись. Жителі селища були добрими, мене не ображали, і це вселило надію, що я зрештою зможу домовитися з Варді.

Вечорами я грала зі Сваном, розповідала йому казки свого світу, а він ділився власним досвідом полювання, походів по гриби та риболовлі.

У день, коли повернувся маг води, люди збіглися до краю селища. Я пішла за Бранкою та її сином, але ледве побачила здоровенного чоловіка, який стояв біля Варді злякано позадкувала. Втекти мені не дав наглядач. Він зупинив мене і підштовхнув у спину, а я невідривно дивилася на гіганта, який минулої нашої зустрічі біля крижаного озера ледве не забрав Альву.

Варді швидко знайшов мене поглядом і посміхнувся. Але відразу відвів погляд, заговоривши з кимось іншим. Я навіть здивувалася від такого, зиркнула на бугая і мимоволі сіпнулася, зловивши на собі його світлоокий погляд. Мій супроводжуючий більше не торкався мене, але тримався поруч, стежачи, щоб я не намагалася втекти.

- Ти все ще тут, Лів, - поспілкувавшись з усіма бажаючими, Варді підійшов до мене. Його помічники роздавали людям якісь об'ємні пакунки, які привезли із собою на возі. Я зробила крок назад, глянувши на другого чоловіка, що зупинився поряд.

- Це Густав, - Варді вказав на здорованя. - Не бійся, він, звичайно, може однією рукою зламати тобі шию, але зробить це лише в тому випадку якщо ти поводитимешся погано.

Від такої милої заяви я навіть злякано проковтнула і не змогла нічого відповісти. Маг помилувався моєю розгубленою фізіономією і запитав:

- Тебе не кривдили?

- Ні, - я хитнула головою і озирнулася, шукаючи поглядом Бранку. Вона з сином стояла в черзі до воза.

- Це провіант, - пояснив Варді.

- Ви його вкрали? – уточнила обережно. Маг ледь не поперхнувся від такого звинувачення, а Густав коротко реготнув.

- Ні, - буркнув срібноокий. – Ми його заробили. Щури – не злодії та не бандити, ми – опозиція. Думаєш, ми намагаємося допомогти людям у провінціях виживати, щоб потім самим їх грабувати?

Я знизала плечима. Насправді я навіть не думала про це, просто запитала перше, що спало на думку.

- І як ви заробляєте?

- Треба було організувати полив та вивести назовні кілька джерел. Вода в сусідніх землях пішла надто глибоко – колодязі у людей пересохли.

Тепер я глянула на мага з повагою:

- Напевно, це потребувало чимало сил.

- Так, тепер ще кілька днів збиратиму енергію, - зітхнув Варді, ніби забувся і говорив з давньою приятелькою, але наступної миті його погляд став колючим, а тон змінився на застережливий: - Саме тому я привіз із собою Густава. Він зможе простежити, щоб ти та твій дружок не намагалися рипатися.

- Я й не намагалася, - смикнула плечем у відповідь. - А Майкл цілими днями спить. Мені здається, він уже здоровий. Чи можна перестати його напихати відваром?

Варді кілька хвилин задумливо вивчав мене поглядом, потім кивнув:

- Я огляну його та ухвалю рішення.

За пів години ми були в хаті Бранки. Я мовчки спостерігала за тим, як маг водить руками над сплячим другом, і роздумувала про те, що він, по суті, не погана людина. Так, він робить погані речі, але тільки через те, що не знає, як допомогти людям інакше. З двох зол він вибирає менше. Загибель мага він вважає гідною платою для життів десятків, або навіть сотень провінційних жителів.

Щось подібне робив і Мар, коли вибирав куди відправити магічні загони. Він не міг допомогти всім – просто не вистачало ресурсів. Погода надто нестабільна, спалахи хвороб та катаклізмів починалися одночасно у кількох місцях Веліанори. Кимось треба було жертвувати.

Варді має рацію, для Інгемара людські жертви залишалися лише цифрами на папері, але він не бажав навіть їх. Усіма силами прагнув уникнути подібного. І все, що він зараз робить з Альвою, спрямоване лише на те, щоб врятувати королівство, відновити баланс магії. І мені так сильно хотілося, щоб в нього все вийшло!

А я знайду спосіб повернутися до нього! У цьому я не мала жодних сумнівів.

- Зранку припинимо давати відвар, - виніс вердикт маг. - Цієї ночі ще спить, нічого йому по темряві шурхати, а з ранку почнемо тренування.

- Тренування? - я здивовано обернулася до Варді. Він серйозно кивнув:

- Я ж казав, що завжди знайду застосування здібностей мага. Навчу його кільком трюкам, які стануть у пригоді в господарстві.

- Варді, - заламуючи руки, я глянула чоловікові у вічі: - Послухай, будь ласка. Я ж бачу, що ти хороша людина… - маг здивовано підняв брову, окинувши мене поглядом. Я швидше продовжувала: - Цим людям набагато більше допоможуть гроші, які можуть дати за нас як викуп. Чи їжа… я не знаю, чи зможу домовитися за магів, але впевнена після того, як король відновить ядро…

Мою плутану промову перебив звук сміху. Варді заливисто розреготався, навіть закинув голову, наче почув дуже смішний жарт. Я розгублено моргала, не розуміючи, що в моїх словах так його розвеселило.

Сміх різко обірвався. Чарівник схилився до мого обличчя дуже близько. Я спробувала відступити, але вперлася в стіну, злякано дивлячись у срібні очі.

- За кого ти мене приймаєш, Лів?

– За мага, – акуратно відповіла, перебравши в голові кілька варіантів. Цей здався найкращим, але співрозмовник невдоволено скривився: