Тімоті Снайдер - Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

— Warszawa: Rytm, 1999. — s. 218–223; Hroch Miroslav. Social Preconditions of National Revival in Europe. — Cambridge: Cambridge University Press. — 1985. — p. 89; Merkys Vytautas. Biskup Motiejus Valanczius a polityka narodowosciowa rzadu Rosji // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski Jerzy et al. (eds.). — Lublin: IESW, 1994. — p. 317–318.

40

Про польський позитивізм див.: Jedlicki Jerzy. A Suburb of Europe. — Budapest: Central European Press, 1999; Blejwas Stanislaus. Realism in Polish Politics. — New Haven, Conn.: Yale Concilium on International and Area Studies, 1984.

41

Narbutt Teodor. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 2. — Wilno: Antoni Marcinkowski, 1835–1841. — s. 492.

42

Krapauskas Virgil. Nationalism and Historiography. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 2000. — p. 31, 108.

43

Venclova Tomas. Native Realm Revisited: Mickiewicz s Lithuania and Mickiewicz in Lithuania — цит. за рукописом, сторінки 1–5, надруковано польською у: Zeszyty Literackie, 70 (2000). Схожу роль відіграла поезія Юзефа Ігнація Крашевського. Про Даукантаса див. також: Zmuidzinas. Commonwealth polono-lithuanien. — p. 148.

44

Pelissier Jean. Les principaux artisans de la Renaissance Nationale Lituanienne. — Lausanne: Leman, 1918. — p. 25–45. Порівняймо також останні два рядки популярної Міцкевичевої «Оди молодості» (1820): «Ну здрастуй же, ясний свободи ранку! Визволення йде сонце за тобою!»

45

Ochmanski Jerzy. Litewski ruch narodowo-kulturalny w XIX wieku. — Bialystok: PAN, 1965. — s. 137ff.; Krapauskas. Nationalism and Historiography. — p. 15.

46

Rak Jiri. Byvali Cechove. — Praha: H&H, 1994. — s. 127–140. Пор. також: Macura Vladimir. Ceskyy sen. — Praha: Lidove noviny, 1998. — s. 14–53.

47

Diringer David. The Alphabet. — vol. 1. — New York: Funk and Wagnall, 1968. — p. 157–164.

48

Дворнік Френсіс. Слов'яни в Європейській історії та цивілізації. — К.: Дух і літера, 2005. — с. 148–149; Дейвіс Норман. Боже ігрище: історія Польщі. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008. — с. 110.

49

Ця теза про поширення націоналізму походить від Дії Грінфелд: Greenfeld Liah. Nationalism. — Cambridge: Harvard University Press, 1992.

50

Narbutt. Dzieje starozytne narodu litewskiego. — t. 1. — s. 454–464; Krapauskas. Nationalism and Historiography — p. 74.

51

Weintraub. The Poetry of Adam Mickiewicz. — p. 115. Мова йде про роботу Preussens altere Geschichte. — 4 Bd. — Riga: Hartmann, 1808.

52

Про Міцкевича у Франції див.: Walicki Andrzej. Philosophy and Romantic Nationalism. — Notre Dame, Ind.: University of Notre Dame Press, 1997. — p. 265–267.

53

Показовий аргумент щодо мови та національного відродження див. у: Macura Vladimir. Znameni zrodu. — Praha: H&H, 1995. — s. 61–79. Литовські діячі прагнули також довести, що Міцкевич був литовцем і в етнічному, а не лише в політичному сенсі, шукаючи доказів, що він володів литовською мовою. Загалом, використання історії як компенсації політики давнє, як і, власне, сама історія. Див.: Grafton Anthony. The Footnote. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 2000. — p. 155.

54

Цит. за: Milosz Czeslaw. Rodziewiczowna // Kultura, 522 (1991). — s. 21.

55

Pelissier. Les principaux artisans. — p. 45–59; Venclova. Native Realm Revisited. — p. 22.

56

Bardach. Polacy Litewscy i inne narody Litwy historycznej // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski. — p. 366.

57

Radzik Ryszard. «Samookreslenie jako element swiadomosci etnicznej ludu bialoruskiego w XIX wieku» // Przeglad Wschodni, 4, 3 (1997). — s. 616.

58

Czekmonas Valerius. O etapach socjolingwistycznej historii Wilenszczyzny i rozwoju polskiej swiadomosci narodowej na Litwie // Belarus, Lithuania, Poland, Ukraine / Kloczowski. — p. 457–463.

59

Jedrzejewicz Waclaw. Kronika Zycia Jozefa Pilsudskiego. — t. 1. — London: Polska Fundacja Kulturalna, 1977. — s. 15–16.

60

Іншою відповіддю був інтернаціональніший соціалізм. Казимир Келлез-Крауз, видатний марксистський теоретик партії Пілсудського, за походженням був литовським поляком. Про нього див. мою книгу: Nationalism, Socialism, and Modern Central Europe. — Cambridge, Mass.: Harvard University Press for Ukrainian Research Institute, 1997. Молодого Фелікса Дзєржинського (1876–1926) виключили з його віленської школи за вживання польської мови. Він повернувся до інтернаціонального соціалізму, приєднався до Люксембурзького крила польського соціалізму, що відкидав ідею відродженої польської держави, а закінчив свою кар'єру в комуністичній Росії як голова ЧК. Див.: Blobaum Waclaw. Feliks Dzierzynski and the SDKPiL. — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1983. Див. також: Cywinski Bohdan. Rodowody niepokornych. — Paris: Spotkania, 1985; Naimark Norman. The History of the «Proletariat». — Boulder, Colo.: East European Monographs, 1979.

61

Wrobel Piotr. Kszaltowanie sie bialoruskiej swiadomosci narodowej a Polska. — Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. — s. 16.

62

Дані подаю за: Guthier Steven. The Belorussians: National Identification and Assimilation // Soviet Studies, 29, 1 (1977). — p. 40–47. Про «етнічні групи» та національну історію див.: King Jeremy. Loyalty and Polity, Nation and State: Doctoral dissertation. — Columbia University, 1998. — p. 29–33. Про захист див.: Smith Anthony. The Ethnic Origins of Nations. — Oxford: Blackwell, 1986.

63

Доунар-Запольскі M. B. Гісторія Беларусі. — Мінск: Беларуская Енциклапедія, 1994. — с. 360; Gajkowska Celina. Wincenty Marcinkiewicz // Polski Slownik Biograficzny. — t. 19. — Wroclaw: Ossolineum, 1974. — s. 588–590.

64

Міцкевичеві цитати з: Беларуская літаратура XIX стагоддзя / Лойко А. А., Рагош В. П. (ред.). — Мінск: Вышэйшая школа, 1988. — с. 32; Дунін цитований за його: Збор творау. — Мінск: Дзяржаўнае видавецтва БРСР, 1958. — с. 370.

65

Czeczot Jan. Piosnki wiesniacze znad Niemna i Dzwiny. — Wilno: Zawadzkiego, 1839. Див. також: Валодзіна T. B.