Річард Адамс - Небезпечнi мандри

місця, а то ще й не такого заробиш! — погрозив йому Кучма. І обернувся до Чорнобіля: — Як, Чорнобілю, живий?

— Так, пане! — відповів той. — Але що робити далі?

— За мною, всі за мною! Гайда! — закричав Кучма.

І кинувся до виходу. Бартсії ніде не було видно, та коли Кучма озирнувся, чи біжать за ним кролиці, то побачив, що з другої нори виглядає здивований писок Гравілата.

— Тебе шукає капітан Кервель! — кинув Гравілатові Кучма й помчав полем.

Він саме добіг до будяків, біля яких уранці вони з Кервелем прокричали Кегаарові його, Кучмине, віршоване послання, коли з долини докотився гуркіт грому. Впали перші великі, теплі краплини дощу. Охоплений шаленим захватом, Кучма біг у жовтогарячому світлі грозового надвечір’я. Він не відчував пораненого плеча. Гроза стала його другом! Гроза допоможе йому перемогти Ефрафу!

Кучма був уже посеред поля й шукав очима арку, коли почув далекий тупіт — перший сигнал тривоги. Він став на задні лапи й роззирнувся. Кролиці, хоч їх було чимало, не відставали від нього, тільки розтяглися широкою шеренгою.

Дощ іще припустив, подужчав вітер. На заході виднів живопліт, що тягся через поле до самої залізниці. Кучма побачив Чорнобіля, що біг поблизу, й підскочив до нього.

— Прямуй он до того ясена в живоплоті й веди за собою стільки кролиць, скільки збереш! — сказав він. — Пролізьте на той бік, а там я скажу, що робити далі.

Цієї миті їх наздогнали Хізентлай, Сесусіннан і ще троє кролиць. Вони були перелякані й збентежені.

— Чуєш тупіт, Тлайлі? — сказала Сесусіннан. — Вони женуться за нами!

— Всі тримайтеся близько біля мене! Бігом! — звелів Кучна.

Він і не сподівався, що ці кролиці так швидко бігають. Коли п’ятеро на чолі з Хізентлай помчали в напрямку ясена, решта подалась за ними. Кучмі здалось, що тепер вони дадуть раду навіть патрулеві, — якщо їх не наздожене посилений загін. Опинившись по той бік живоплоту, він повернув на південь і попід кущами повів усіх схилом наниз. Просто перед ними в порослому кущами насипі видніла арка. Та чи жде там його Ліщина? І де Кегаар?

* * *

— А що ж мало статися потім, Нельтільто? — допитувався генерал Звіробій. — Ми вже багато самі знаємо, тож гляди розказуй все!.. Облиш її на хвилину, Вербено! Як же їй говорити, коли ти, дурню, весь час її б’єш!

— Ой, о-о-ой!.. Хізентлай сказала, що великий птах нападе на вартових Оусли, а ми втечемо під час переполоху… — задихаючись, вимовила Нельтільта.

— Кажеш, птах нападе на вартових? — вражено перепитав Звіробій. — Ти не брешеш? Який такий птах?

— Не знаю… Нічого не знаю! — видихнула Нельтільта. — Цей новий офіцер… Хізентлай сказала, що він наказав птахові…

— А що ти, Кервелю, знаєш про того птаха? — обернувся Звіробій до Кервеля.

— Я вже доповідав про птаха, пане! — відповів Кервель. — Ви ж пам’ятаєте, пане…

Цієї миті біля входу в нору Ради зчинився шум, і крізь натовп проштовхався наперед Гравілат.

— Новий офіцер, пане, — закричав він, — Тлайлі втік! І прихопив із собою купу кролиць із нашої мітки! Накинувся на Бартсію і перебив йому лапу! Чорнобіль і собі дременув за ним! А ми не змогли їх зупинити! Сам не знаю, скільки їх утекло! Це все Тлайлі, це він таке заварив!

— То це Тлайлі? Емблеєр Фрітх, я видряпаю йому очі! — заволав Звіробій. — Кервель, Вербена, Гравілат і ви двоє, за мною! Куди він подався?

— Вниз схилом, пане! — відповів Гравілат.

— То веди показуй, куди він побіг! — звелів Звіробій.

Перейшовши Кріксу, ефрафанські офіцери були зупинились, налякані мерехтливим сяйвом блискавок і зливою, але вигляд генерала здався їм ще грізнішим за грозу. Вони затупотіли, даючи сигнал тривоги, й поскакали за Звіробоєм до залізниці. Дуже скоро вони натрапили на криваві сліди, яких ще не змив дощ, і помчали до ясена, що височів над кущами живоплоту.

* * *

Кучма пройшов попід аркою на другий бік, сів на задні лапи й роззирнувся. Ні Ліщини, ні Кегаара ніде не було видно. Вперше за весь час, відколи він кинувся на Бартсію, Кучма відчув невпевненість і тривогу. Може, Кегаар так-таки й не зумів розшифрувати його загадкове послання? Чи, може, яка біда спіткала Ліщину з товариством? Що коли вони погинули чи розбіглися хто куди, й ніхто не зустріне його з кролицями? Тоді втікачі приречені будуть блукати полями, аж поки їх схопить який-небудь патруль,

— Ні, не бути цьому! — сказав сам собі Кучма. — В гіршому випадку переправимося через річку й спробуємо сховатися в лісі.

Він вернувся до кролиць, що чекали, скупчившись під аркою. Вигляд у більшості був збентежений. Хізентлай обіцяла, що їх оборонятиме великий птах і що новий офіцер застосує таємну хитрість, щоб уникнути погоні, хитрість, перед якою безсилий буде навіть сам генерал. А нічого такого не трапилось. Шубки їхні промокли…

— Вперед! — скомандував Кучма. — Тут уже недалеко бігти, а там ми будемо в безпеці. Всі за мною!

Кролиці рушили за ним як одна. «Як тут не згадати добрим словом ефрафанську дисципліну!» — похмуро подумав Кучма, дивлячись, як вони без жодного нарікання вилізли з-під арки, потрапивши під немилосердний дощ.

Цією самою широкою стежкою, яку проклали трактори з ферми, Кучма три дні тому, попрощавшись з Лiщиною, йшов до Ефрафи… Тепер ця стежка стала грузькою, неприємною для кролячих лап, але принаймні вона вела просто до річки і на ній Кегаар швидше їх розгледить, якщо надлетить тим часом.

Кучма побіг швидше, але раптом помітив, що його наздоганяє якийсь кріль.

— Стій, Тлайлі! — закричав той. — Що ти тут робиш? Куди біжиш?

Кучма й раніше майже не сумнівався, що Горицвіт їх наздожене, й