Річард Адамс - Небезпечнi мандри

задихав вітер, многостебло зашепотілась осока. Тільки добігли до дощаного місточка, як прокотився перший удар грому. В примарному світлі блискавки все мовби побільшало — кущі, дерева, листя, а поля ніби присунулися ближче до річки. І знов злягла гнітюча тиша.

— Знаєш, Ліщино-ра, — сказав Дзвіночок, — мене сміх бере, що от такого вечора я йду добувати собі подругу!

— Постривай, зараз буде ще веселіше — отоді попосмієшся! — сказав Срібний. — Буде злива, блискавка, грім! Заради всього святого, тримайтеся, не жахайтесь! А то ми ніколи не побачимо рідних нір. — І до Ліщини, вже тихіше: — Ох, непереливки нам будуть!

* * *

Кучма розплющив очі — хтось настійно кликав його на ім’я.

— Тлайлі! Тлайлі! Прокинься! Чуєш, Тлайлі?

Це була Хізентлай.

— Що таке? Що сталось?

— Нельтільту заарештували!

Кучма скочив на ноги.

— Коли? Як це сталось?

— Щойно! Пристрітник прийшов до нашого лігва й наказав їй негайно з’явитися до капітана Кервеля. Я назирці за ними! А біля Кервелевого лігва її вже дожидали двоє з поліції. Один із них сказав Кервелеві: «Швидко допитуй, не затримуй!» І тоді забрали її до Ради. Ох, Тлайлі, що робити? Вона ж їм усе розкаже…

— Слухай уважно! — сказав Кучма. — Не можна втрачати ні миті! Бери Сесусіннан і решту кролиць і веди сюди, в моє лігво! Мене тут не буде, але ви спокійно чекайте, поки я вернусь. Я швидко! Поспішай! Все залежить від нашої спритності!

Що хода Хізентлай не стихла внизу, як Кучма почув, що згори наближається інший кріль.

— Хто там? — спитав він, ураз обернувшись.

— Це я, Кервель! Добре, що ти вже прокинувся, Тлайлі. Слухай, нам загрожує купа неприємностей! Допіру поліція арештувала Нельтільту. Я знав, що її арештують, бо ще вранці доповів про її слова Вербені, начальникові поліції. Вони змусять її розповісти все! Мабуть, сам генерал нагряне до нас, коли довідається, в чім річ. Зараз я біжу до нори Ради. Ви з Гравілатом лишаєтесь на постах. Негайно підніміть на ноги всіх вартових! Сильфлай відміняється! Нікого ні під яким приводом не випускати з нір! По двоє вартових на кожну нору! Ти все зрозумів?

— Так! А ти вже віддав наказ Гравілатові?

— Ніколи мені шукати Гравілата, а в норі його немає! Піди сам розбуркай вартових! Пошли когось по Гравілата і ще когось до Бартсії — Чорнобіля не приводити! І тоді засядьте з вартовими біля всіх нір — біля тієї також, що веде в канаву для посліду! Цілком може бути якась змова — чи не надумали наші кролі підняти повстання? При потребі застосовуй силу, зрозумів? Ну, я побіг!

— Добре, я зараз же цим займуся! — сказав Кучма.

Він провів Кервеля до виходу з нори. На чатах стояв Майоран. Коли Кервель вискочив на поле й помчав до нори Ради, Кучма виглянув назовні.

— Ти чув, що наказав Кервель? — звернувся Кучма до Майорана. — Через погану погоду призначено ранній сильфлай. Треба негайно виводити кролів!

І з тривогою став чекати, що відповість Майоран. Якщо Кервель устиг дати Майоранові наказ нікого не випускати, доведеться на Майорана напасти. Але той тільки спитав незворушно:

— А що, хіба вже гриміло?

— Кажу тобі: негайно виганяй всіх на сильф! — грізно повторив Кучма. — І піди приведи Чорнобіля із сторожею! Та швидко! Треба мерщій вивести мітку, щоб вони встигли попастися до грози!

Майоран побіг, а Кучма поспішив до свого лігва. Видно було, що Хізентлай не гайнувала часу. Чотири кролиці забилися в його лігво, а купка кролиць із Сесусіннан на чолі тислася до стінок бокового тунелю. Всі перелякано мовчали, а декотрі з жаху були близькі до заціпеніння.

— Зараз не час для млостей і тхарну! — твердо мовив Кучма. — Тільки виконуйте мої накази, якщо вам дороге життя! За хвилину поліцаї приведуть сюди Чорнобіля. Якщо слідом за ними прийде Майоран — забалакайте його! Тоді я нападу на сторожу. Як тільки зачуєте шамотню бою, біжіть щодуху нагору — й за мною в поле! Не зупиняйтесь, хоч би що вас затримувало!

Тільки він договорив, як почув наближення в’язня із сторожею. Не чекаючи відповіді, від кролиць, Кучма кинувся до виходу. Три кролі йшли один за одним, Бартсія вів перед.

— Либонь, я марно вас викликав, — сказав Кучма Бартсії. — Хвилину тому я дістав наказ, що сильфлай на сьогодні відмінено. Виглянь та й побачиш чому.

Бартсія рушив до виходу, а Кучма хутко прослизнув повз нього ближче до Чорнобіля.

— Звісно, скоро буде гроза, — мовив Бартсія, — але, як на мене…

— Чорнобілю, бий того! — крикнув Кучма й кинувся на Бартсію ззаду.

З несподіванки Бартсія випав назовні, а Кучма осідлав його, й вони покотилися по землі. Проте Бартсія недаремно служив у Оуслафі й славився як добрий боєць. Він якось повернув голову і вгородив зуби в Кучмине плече. Досі цей спосіб бою незмінно приносив йому успіх, але цього замало було в сутичці з таким дужим та відважним кролем, як Кучма. Він держав свою мертву хватку, мов собака, поки Кучма, гарчачи, вперся своїми задніми лапами в його бік і, незважаючи на біль у плечі, випростався, як стиснута пружина. Кучма відчув, як, рвучи йому м’яз, відпускають його Бартсіїні зуби. Побачивши, що Бартсія неспроможний підвестись, тільки безпомічно махає лапами, Кучма відскочив убік. Видно було, що в супротивника поранене стегно.

— Радій ще, що я тебе не доконав! — кинув Кучма, обливаючись кров’ю, і метнувся назад, у нору. Тут Чорнобіль боровся з другим поліцаєм. У глибині тунелю до них бігли Хізентлай і Сесусіннан. Кучма завдав другому охоронцеві жахливого удару в скроню, аж той відлетів у нішу, де бувало сидів в’язень. Там він звівся на ноги й, сапаючи, витріщився на Кучму.

— Ані руш з