Михайло Шолохов - Тихий Дін

— Побіжімо в садок. Звідти чутніш.

.Проз дім ристю в садок. Залягли під тином. Глухий гомін. Брязкіт стремен. Скрипіння кульбак. Ближче. Видно неясні обриси вершників.

їдуть по чотири в лаві.

:— Хто їде?

— А тобі кого треба? — обізвався тенорок з передніх лав.

— Хто їде? Стрілятиму! — Крючков клацнув засувкою.

— Т-р-р-р, — спинив коня один і під'їхав до тину.

— Це прикордонний загін. Пост, чи що?

— Пост.

— Якого полку?

— Третього козачого.

— З ким ти там, Тришин? — спитали з темряви.

Той, що під'їхав, обізвався.

— Це козачий пост, ваше благородіє.

До тину під'їхав ще один.

— Здорово, козаки!

— Здрастуйте, — не зразу обізвався Іванков.

— Давно ви тут?

— Від учора.

Другий, під'їхавши, витер сірника, закурюючи, і Крючков побачив офіцера в формі прикордонника.

— Наш прикордонний, полк зняли ,з кордону, — заговорив офіцер, пихкаючи цигаркою. — Майте на увазі, що ви тепер — лобові. Ворог завтра, можливо, просунеться сюди.

— Ви куди ж це їдете, ваше благородіє? — спитав Крючков, не здіймаючи пальця з цииґеля.

— Ми маємо за дві верстви звідси приєднатися до нашого ескадрону. Ну, рушай, хлопці! Всього кращого, козачки!

— Час добрий.

Вітер безжально зірвав з місяця бавовняну бинду хмари, і на містечко, на купи садків, на Гулястий верх стодоли, на загін, що виїздив на узгір'я, жовтою гнійною сукровицею потекло мертве світло.

Ранком поїхав з донесінням у сотню Рвачов: Астахов переговорів з господарем, і той, за невелику плату, дозволив укосити коням клеверу. З ночі коні стояли засідлані. Козаків лякало те, що вони залишились віч-на-віч з ворогом. Раніш, коли знали, що попереду них прикордонна варта, не було цього почуття відірваности й самотности; тим дужче далося воно взнаки, як дізнались, що кордон оголено.

Хазяйська паша була недалеко від стодоли. Астахов призначив косити Іванкова і ІДеголькова. Господар під білим лопухом повстяного капелюха повів їх до своєї ділянки. Щегольков косив, їванков згрібав вогку траву і зав'язував її у фуражирки. Тим часом Астахов, стеживши в бінокль за дорогою, пХо манила до( кордону, побачив хлопчика, що біг полем з південного заходу. Він бурим незлинялим зайцем котився з горбка і ще здалека щось кричав, розмахуючи довгими рукавами сурдута. Підбіг і, ковтаючи повітря, поводячи округленими очима, крикнув:

— Козак, козак, пшишед герман! Герман пшишед от-то!

Він простягнув хоботок довгого рукава, і Астахов, що

припав до бінокля, побачив крізь. кружальця шкелець далеку рясну групу вершників. Не відриваючи очей від біноклю, гукнув:

— Крючкові

Той вискочив з косих дверей стодоли, оглядаючись.

— Біжи, хлопців клич! Німці! Німецький роз'їзд!

Він чув тупотіння Крючкова і тепер вже ясно бачив у бінокль, як купка вершників пливла за рудуватою смугою трави.

Він розпізнавав навіть гніду масть їх коней і темносиню фарбу мундирів. їх було понад двадцять чоловіка. їхали вони тісно скупчившись, в безладді; їхали з південного заходу, тоді як спостерігач чекав їх з північного заходу. Вони перетяли дорогу і пішли навскоси гребенем понад улоговиною, де розкинулось містечко Любов. .

, Висунувши з зморшкуватих губ кінчик прикушеного язика, сопучи з напрудження, їванков затягував у фура-жйрку ворох трави. Поруч, посмоктуючи люлечку, стояв клишоногий господар-поляк. Він, сунувши руки за пасок, насупившись з-під крисів капелюха, оглядав косаря-ІЦеголь-кова.

— Хіба це коса? — лаявся той, злісно замахуючи маленькою, мов цяцьковою косою:—косиш нею?

— Косю, — відповів поляк, заплітаючи язиком за обгризений мундштук, і випростав один палець з-за паска.

— Оцією твоєю косою в баби на страмному іуіісці косити!

— Угу-м, — погодився поляк.

їванков пирснув. Мордате обличчя його набігло краскою, — торкни нігтем — і тугою цівкою свисне кров. Він хотів щось сказати і, оглянувшись, побачив Крючкова, що біг ріллею. Той біг, придержуючи рукою шаблю, метляючи ногами по грудкуватій землі.

— Кидайте!

— Чого ще? — спитав Щегольков, втикаючи косу вістрям у землю.

— Німці!

Іванков пустив фуражирку. Господар, пригинаючись, майже чіпляючи руками землю, наче над ним дзикали кулі, побіг до хати. *

Скоро дістались до стодоли й' засапані скочили на коні, — побачили роту руських салдатів,. що входила до містечка з боку Пелікаліє. Козаки поскакали назустріч. Астахов рапортував командирові роти, що, горбом обминаючи містечко, їде-німецький роз'їзд. Капітан суворо оглянув носки своїх чобіт, присипаці куряним інеем, спитав: