Михайло Шолохов - Тихий Дін

— Женитись би... — зідхнув Попов.

— Дай я тебе нагайкою оженю раз, — запропонував Астахов. .

— Нагайкою що...

— Жеребцюєш?

— ;Викласти його доведеться!

— Ми йому перекрут, як бугаєві, зробимо.

Пересміюючись, козаки поїхали ристю. З ближнього

горба замріло розкинуте в долині і по узгір'ю містечко Лю-

Астахова, що недавно закінчив учбову команду, було призначено за начальника посту. Він обрав для постою останній двір на відшибі, у бік кордону. Хазяїн — голений кривоногий поляк у білому повстяному капелюсі — відвів козаків до стодоли і показав, де поставити коні. За стодолою, за ріденьким пряслом зеленіла ділянка клеверу. Узгір'я горбилося до близького лісу, далі біліли хліба, перетяті дорогою і знову зелені блискучі скибки клеверу. За стодолою коло рівчака вартували по черзі, з біноклем. Інші лежали в прохолодній стодолі. Тхнуло там злежалим хлібом, порохом полови, мишатиною і солодким пліснявим духом земляної іржі.

Іванков, примостившись у темному кутку коло плуга, спав до вечора. Його збудили навзаході сонця. Крючков, пучками захопивши шкіру в нього на шиї, відтягував її, примовляючи:

— Роз'ївся на казьонних харчах, наїв карк, ач! Уставай, ляда, йди німців виглядати!

— Не дурій,* Кузьма!

— Вставай!

— Ну, облиш! Ну, не пустуй... Я зараз устану.

Він підвівся запухлий, червоний. Покрутив казанкуватою короткошиєю головою, міцно приробленою до широких плечей, чмикаючи носом (прохолов, лежачи на вогкій землі), перев'язав ладівницю і поволочив за собою до виходу рушницю. Змінив Щеголькова і, приладивши бінокля, довго дивився на північний захід, до лісу.

Там горбився під вітром білий розміт хлібів, на зелений мисок вільхового лісу скидався рудий потік західнього сонця. За містечком у річці (лежала вона блакитною гарною дугою) галасала купаючись дітвора. Жіночий контральтовий голос кликав: "Стаею! — Ста-а-асю! — ідзь до мне! — Щегольков скрутив покурити, сказав ідучи:

— Захід он як погорів. На вітер.

— На вітер, — погодився Іванков.

Уночі коні стояли розсідлані. В містечку гасли вогні і гомін. Другого дня ранком Крючков викликав Іванкова з стодоли,

— Ходім до містечка.

— Чого?

— Поїмо чогось, вип'ємо.

— Навряд, — сумнівався Іванков.

— Я тобі кажу. Я питав хазяїна. В отій-о халупі — бачиш— он шопа черепична? — показав Крючков чорним нігтистим пальцем, — там у єврея пиво є, ходім.

Пішли. їх окликнув, виглянувши з дверей стодоли, Астахов.

— Ви куди? —

Крючков, чином старший за Астахова, відмахнувся.

— Зараз прийдемо.

— Вертайте, хлопці!

— Не гавкай!

Старий, пейсатий, з вивернутою повікою єврей зустрів козаків поклонами.

— Пиво є?

— Вже немає, пане козаче.

— Ми за гроші.

— Ієзус Марія, та хіба я... ах, пане козаче, вірте чесному євреєві, немає вже пива.

— Брешеш ти, жиде!

— Та, пане козаче! Я вже кажу.

— Ти, ось чого... — досадливо перепинив Крючков і п'оліз до кишені їиаравар по витертий гаманець.

— Ти дай нам, а то лаятись почну!

Єврей мізинцем притиснув до долоні монету, опуцтив вивернуту рурочкою повіку й пішов до сіней.

За хвилину приніс вогку, з ячмінною лускою на боках, пляшку горілки.

— А казав немає. Ех ти, чудар!

— Я казав — пива немає.

— Закусити дай чогонебудь.

Крючков ляпасом вибив корка, налив чашку по вищерблені вінця.

Вийшли напівп'яні. Крючков пританцьовував і загрожував кулаком у вікна, що зіхали .чорними проваллями.очей..

У стодолі позіхав Астахов. За стінкою вогко хрумкали коні.

Ввечорі поїхав з донесінням Попов. День змарнували в безділлі.

Вечір. Ніч. Над містечком у височині рубаною раною жовтий розвал молодика.

Зрідка в садку за домом впаде з яблуні достиглий плід. Чути мокрий хляп. Надпівніч Іванков почув кінське тупотіння вулицею містечка. Виліз з рівчака, вдивляючись, але на місяць бинтом лягла хмара: ніцого не видно за сірим рядном непрогляді.

Він розштовхав Крючкова, що спав коло входу до стодоли.

— Кузьма, верхівці біжать. Устань но!

— Звідкіля?

— Містечком.

Вийшли. Вулицею сажнів за п'ятдесят хрушко