Володимир Нефф - Королеви не мають ніг

Молодий офіцер повідомив про Петрів прихід і завів його до невеликої кімнати зі склепінчастою стелею, схожою на цюпу, просту й без будь-яких прикрас, але з підлогою, викладеною великими плитами шліфованого білого мармуру. Тут сиділи його еміненція, кардинал Тіначчо і її високість, герцогиня Страмбська, зайнята вишиванням якогось дуже дрібненького візерунка на тонкому полотні, натягненому на дерев’яні п’яльці. Bianca matta, смокчучи солодощі, недбало спиралася на її крісло, мов нудьгуюча дитина.

– Він бився, – зазначила вона, коли Петр упевненим pas du courtisan наблизився до них і, згідно з приписом, чемно вклонився.

– Для мене велика честь бути готовим прислужитися вашій високості й вашій еміненції.

– Мені приємно це чути, – сказала герцогиня, не відкладаючи вишивання. – І все ж таки ваша присутність у цьому місті мене дивує, синьйоре да Кукан. У листі, якого я вчора отримала від свого чоловіка, герцог, між іншим, згадує й про те, що ситуація в Страмбі здається йому напруженою й що ваша присутність там конче необхідна. А ви, бачу, тут, та ще й у товаристві начальника страмбської залоги, капітана д’Обере. Сподіваюсь, я почую задовільне пояснення з цього приводу?

«Виходить, вона отримала від герцога листа і все ж таки ставиться до мене з неприязню, – подумав Петр. – Кепські мої справи».

A Bianca matta, мовби на підтвердження справедливості цього спостереження, кинула:

– Тримайся, вона нагострилася на тебе, як меч. Що це в тебе на руці?

– Помовч, Б’янко, не перебивай, – мовила герцогиня й злегенька плеснула її по круглому передпліччю. – Ну, синьйоре да Кукан? Я вас слухаю.

Петр, з похмурим виразом на побитому обличчі, ледь схилив голову.

– На жаль, поняття слова «задовільне», яке вжила ваша високість, перебуває в непримиренній суперечності зі змістом повідомлення, яке я повинен зробити вашій високості, – сказав він.

– Звільніть мене, прошу вас, від свого красномовства, – урвала його герцогиня і відклала вишивання. – Я хочу знати, що ви тут робите і що сталося в Страмбі.

Bianca matta підповзла до Петра навколішках і, гаряче дихаючи йому на руку ротиком, вимащеним солодощами, з цікавістю придивлялася зблизька до емблеми алхіміків – змії, що кусає себе за хвіст і оздоблює перстень-печатку, який Петр носив на пам’ять про свого нещасного батька.

– Дай мені погратися, – попросила вона. – Я люблю змій. – А коли побачила, що Петр не збирається задовольняти її примху, заверещала: – Я хочу перстень! Я хочу перстень!

– Ви що, не чули, синьйоре да Кукан? Дайте їй погратися цим перснем, – наказала герцогиня.

Петр неохоче й з великим невдоволенням стягнув з пальця перстень і віддав його Б’янці. Юродива відразу ж заспокоїлася й, сидячи на підлозі, почала облизувати зображення змійки.

– Ну, то як, синьйоре да Кукан? – озвалася герцогиня. – Я все ще жду відповіді на своє ясне й цілком зрозуміле запитання.

– Гадаючи, що ваша високість і досі в Римі, я поспішав до вас, аби повідомити про трагічну подію, яка сталася в Страмбі, й висловити вам своє глибоке і щире співчуття. Його високість герцог цілком слушно оцінив ситуацію в Страмбі як напружену, бо дуже добре відчував, що граф Гамбаріні замишляє проти нього щось лихе, однак не міг передбачити, наскільки близький вирішальний удар, що його готує для нього Гамбаріні. Його високість герцога було отруєно ввечері того самого дня, коли він ділився зі мною своїми побоюваннями з приводу ситуації, яка склалася в Страмбі, і Гамбаріні разом зі своїми поплічниками, згідно з планом, поза сумнівом, розробленим заздалегідь, здійснив насильницький переворот.

Герцогиня рвучко підвелася, вся посиніла, й губи її затремтіли, проте не з жалю, не від болю, а від гніву.

– І ви, синьйоре да Кукан, ви, на кого герцог так нерозважно покладався, що ви будете його охоронцем і помічником, не тільки не спромоглися запобігти вбивству, але, коли воно сталося, не придумали нічого кращого, ніж накивати п’ятами? Це – обман довіри, недбальство і боягузтво.

Петр лишився стриманий і незворушний, – як і до цього.

– Це несправедливе звинувачення, – сказав він. – Я втік не з поля бою, а з завойованого міста. І Страмба впала не внаслідок воєнних дій, а внаслідок зради.

– Я хочу знати все, що і як там сталося! – закричала герцогиня.

– Чого це ти, панійко, репетуєш, наче недорізана? – сказала Bianca matta повним ротом, обсмоктуючи Петрів перстень. – Ми всі там будемо.

– Я хочу знати все, – повторила герцогиня вже тихіше, немовби взяла до серця зауваження юродивої, й опустилася в крісло. – Геть усе. До найменших подробиць.

Петр задовольнив її прохання якнайретельніше і як вважав для себе найкориснішим. Хоч він і не сумнівався в тому, що герцогині щось відомо про страмбські події з передсмертного герцогового листа, однак почав з докладної розповіді про перебіг своєї аудієнції в герцога, до слова повторив його приємні сентенції про те, що він, герцог, вважає його, Петра, найздатнішим з усіх, хто міг би вивести Страмбу із стану хаосу і сум’яття, які загрожують їй, і що він присвоює йому титул маркграфа й звання генерала, щоб усунути всі перешкоди на шляху до Петрового одруження з його дочкою, принцесою Ізоттою. Герцогиня слухала заціпеніло, лице її нічого не відбивало, вона ані найменшим рухом не виказала, що думає з цього приводу, як раптом чітку й розмірену Петрову розповідь перервала Bianca matta обуреним вигуком:

– Ой, тьху! Та тут отрута!

Виявилося, що, поки Петр розповідав, юродива перестала облизувати перстень і спробувала його відкрити, і це їй зрештою вдалося; з порожнини персня-печатки на білу мармурову