Джон Гришем - Острів Каміно

магазину відійде в інший кінець книгарні, вона хутко повернула коробку від «Голуба» на стійку з аудіокнигами й узяла іншу аудіокнигу, яка стояла поруч із нею,— «Останній кіносеанс» того ж автора. Заплативши за всі книги, вона запитала в продавця, де поблизу можна пристойно пообідати. Агенти в першому фургоні не зводили очей з екрана ноутбука. Тепер завдяки камері всередині магазину вони могли прекрасно роздивитися спереду всіх, кого при вході бачили лише зі спини. Їм лишалося тільки сподіватися, що найближчим часом нікому не захочеться послухати «Самотнього голуба».

О 12:31 зафрахтований літак приземлився в невеличкому аеропорту острова Каміно, розташованому за десять хвилин їзди від центру Санта-Рози. Рік із Ґремом зустрічали Елейн і двох її помічників. На Бредшоу та його команду чекали два позашляховики. Сьогодні був понеділок, а отже в готелях було достатньо номерів, які можна було зняти принаймні на кілька днів, і вони вже зарезервували кілька таких номерів в готелі поруч із гаванню, менш ніж за п’ять хвилин пішки від книгарні. Бредшоу зайняв найбільший номер і влаштував там командний пункт. На столі встановили кілька ноутбуків, на екрани яких постійно транслювалося відео з їхніх камер спостереження за магазином.

Невдовзі після того, як усі швидко перекусили, у номері з’явилася Мерсер, і їй спішно відрекомендували всіх присутніх. Вона була вражена тим, скільки сил було задіяно, і їй стало ніяково від думки, що це вона нацькувала всіх цих людей на Брюса Кейбла, який нічого й не підозрював.

Елейн стояла осторонь, поки Мерсер допитували Бредшоу і ще один спецагент на ім’я Ванно. Мерсер знову докладно все розповіла, опустивши лише інтимні подробиці свого довгого вікенду — ця романтична пригода тепер видавалася їй ностальгійним спогадом з далекого минулого. Бредшоу продемонстрував їй низку високоякісних копій, зроблених Принстонським університетом із рукописів Фіцджеральда кілька років тому. Елейн мала той самий набір фотографій, тому Мерсер усе це вже бачила. Вона втомлено запевняла Бредшоу, що те, що вона бачила минулої ночі в підвальному сховищі, справді було оригінальним рукописом «Останнього магната».

Так, не можна було виключати, що то була підробка, але Мерсер це здавалося малоймовірним. Нащо Брюсові вдаватися до таких заходів безпеки, якщо рукопис підроблений?

Коли Бредшоу повторив питання втретє, не приховуючи скептичної нотки у своєму голосі, Мерсер не витримала й запитала:

— Хіба ми з вами тут не в одній команді?

— Звісно, Мерсер, ми в одній команді. Ми просто мусимо переконатися,— м’яко спробував заспокоїти її Ванно.

— Я вже переконалась, і помилки тут бути не може, гаразд?

За годину такого безплідного обговорення Мерсер зрозуміла, наскільки Елейн Шелбі була розумніша й тактовніша за Бредшоу й Ванно. Проте Елейн передала естафету ФБР, і командуватимуть тепер, звісно, саме вони. Під час перерви Бредшоу подзвонив помічникові прокурора в Джексонвіллі, і той повідомив йому, що виникла проблема. Як з’ясувалося, федеральний суддя наполягав на проведенні закритого засідання в присутності «свідка» й відмовився дозволити цьому «свідкові» дати показання з допомогою відеозв’язку. Бредшоу і Ванно це явно не сподобалося, але робити було нічого.

О 14:15 Мерсер посадили в автівку. Кермував Рік, переднє пасажирське сидіння зайняв Ґрем, а Мерсер з Елейн улаштувалися позаду. Попереду них поїхав позашляховик з агентами ФБР. Незабаром машини виїхали з острова й попрямували в бік Джексонвілла. На мості через річку Каміно Мерсер перервала мовчання й роздратовано поцікавилася:

— Ну і що відбувається?

Рік і Ґрем мовчали, не зводячи очей з дороги. Елейн, прочистивши горло, пояснила:

— Федеральна тяганина — ось на таке й ідуть ваші податки. Федерального агента Бредшоу розлютив прокурор у цьому окрузі— теж федеральний,— і всі вони, вочевидь, злі на федерального суддю, який видає ордери на обшук. Вони розраховували, що ви зможете залишитись на острові й надати свідчення з допомогою відеозв’язку. Бредшоу каже, що це звичайна практика, але цього разу федеральний суддя чомусь хоче особисто з вами зустрітися. Тому ми їдемо до суду.

— До суду? Ви ніколи не казали, що мені доведеться свідчити в суді!

— Нам просто треба приїхати в будівлю федерального суду. Найімовірніше, ми зустрінемося з суддею віч-на-віч у його кабінеті чи ще десь. Не хвилюйтесь.

— Вам легко це казати. А скажіть: якщо Кейбла заарештують, він матиме право наполягти на судовому розгляді, навіть якщо його спіймають із вкраденим рукописом?

Елейн підняла голову й сказала:

— Ґреме, ти в нас юрист.

Ґрехем пирхнув, ніби то був жарт.

— У мене є диплом юриста, але він мені так і не знадобився. Але відповідь на ваше запитання — ні, обвинуваченого не можна примушувати визнати свою провину. Тому будь-яка особа, яку обвинувачують у вчиненні якого-небудь злочину, має право наполягати на судовому розгляді. Але в нашому разі це виключено.

— І чому ж?

— Якщо в Кейбла знайдуть рукопис, то на нього страшенно тиснутимуть, щоб він розколовся. Повернення всіх п’яти рукописів набагато важливіше за покарання крадіїв і ділків. Вони запропонують Кейблові найпринадніші угоди, аби лиш він розколовся й вивів їх на інших. Ми гадки не маємо, що саме він знає, але не сумнівайтесь, що він усе викладе, аби врятувати свою дупу.

— Але якщо він все-таки постане перед судом, мене ж не викликатимуть як свідка?— не дочекавшись відповіді, Мерсер після тривалої й неприємної паузи вимовила:—