Ден Браун - Цифрова Фортеця

— Девіде, а я... я гадала, що...

Оперативник Сміт всадовив Бекера на сидіння обличчям до монітора.

— Він ще не остаточно прийшов до тями, пані. Дайте йому дві—три секунди.

— А-але ж я бачила повідомлення, — сказала, затинаючись, Сюзанна. — І там було сказано...

Сміт кивнув.

— Ми теж його бачили. Гулогот поспішив порахувати своїх курчат.

— Але ж кров...

— То — поверхнева рана, — відповів Сміт. — Ми вже наклали марлевий тампон.

Сюзанні відібрало мову.

Агент Коліандер, що був поза фокусом об’єктива камери, теж приєднався до розмови:

— Ми встрелили його новим шокером тривалої дії. Напевне, було страшенно боляче, але ми прибрали його з вулиці.

— Не турбуйтеся, пані, — запевнив її Сміт. — 3 ним усе буде гаразд.

Девід Бекер спантеличено витріщився на монітор. Він іще не прийшов до тями й погано орієнтувався. На екрані він бачив зображення кімнати — кімнати, де панував хаос. Там стояла Сюзанна і, не зводячи з нього очей, сміялася й плакала.

— Девіде! Слава Богу! А я вже думала, що втратила тебе!

Він потер собі скроню. А потім наблизився до монітора й нахилив до рота мікрофон на гнучкому тримачі.

— Сюзанно!

Жінка зачудовано дивилася на коханого. Різко окреслені риси обличчя Девіда заполонили весь стінний екран. Забубонів його голос.

— Сюзанно, я хочу в тебе дещо спитати. — Резонанс та гучність голосу Бекера, здавалося, на мить затримали всі рухи в пункті управління. Усі зупинилися на півдорозі й обернулися. — Сюзанно Флетчер, — завібрував голос Девіда. — Ти підеш за мене заміж?

У кімнаті запала тиша. На підлогу впав планшет і чашка з олівцями. Та ніхто не кинувся їх піднімати. Тільки стиха гуділи вентилятори комп’ютерів і чулося в мікрофоні рівне дихання Девіда Бекера.

— Д-девіде, — затнулася Сюзанна, не усвідомлюючи, що за нею заклякли, як укопані, аж тридцять сім людей. — Ти вже питав мене, пам’ятаєш? П’ять місяців тому. Я сказала: «Так».

— Знаю, — усміхнувся Девід. — Але цього разу... — Він простягнув до камери ліву руку й показав золоту смужку на четвертому пальці. — ...цього разу я маю перстень.

РОЗДІЛ 116

— Прочитайте напис, містере Бекер, — наказав Фонтейн.

Джабба сидів, рясно спітнівши; його пальці з готовністю завмерли над клавіатурою.

— Так, — сказав він. — Прочитайте отой благословенний напис!

Сюзанна Флетчер стояла разом із колегами — із тремом у колінах й усмішкою на обличчі. Усі в кімнаті кинули свої справи й витріщилися на величезне зображення Девіда Бекера. Професор покрутив перстень, уважно придивляючись до гравірування.

— І читайте уважно й не поспішаючи, — скомандував Джабба. — Одна помилка — і все накриється мідним тазом!

Фонтейн кинув на Джаббу суворий погляд. Що-що, а одне директор АНБ засвоїв дуже добре: у таких ситуаціях категорично не можна створювати додаткового напруження.

— Заспокойтеся, містере Бекер. Якщо ми зробимо помилку, то введемо код по новій — поки не наберемо його як слід.

— Погана порада, містере Бекер, — відрізав Джабба. — Треба ввести правильний код із першої ж спроби. Зазвичай коди-убивці мають такий собі «штрафний пункт» — щоб запобігти пошукам за методом спроб та помилок. Якщо ми введемо хибний код, то дегенеративний цикл може лише пришвидшитись. А якщо ми зробимо два хибні вводи, то код-убивця заблокується назавжди, і ми втратимо змогу ним скористатися.

Директор нахмурився і знову обернувся до екрана.

— Містере Бекер! Визнаю свою помилку. Читайте обережно, ні — надзвичайно обережно!

Бекер кивнув і замовк, уважно роздивляючись перстень. А потім поволі прочитав напис:

— Q... U... I... S... інтервал... C...

Джабба та Сюзанна перервали його, скрикнувши майже в унісон.

— Інтервал? — Джабба кинув друкувати. — Там є інтервал?!

Бекер стенув плечима і ще раз уважно придивився до персня.

— Так. їх тут ціла купа.

— Може, я чогось не зрозумів? — суворо спитав Фонтейн. — Чому ми зупинилися?

— Сер... — здивовано зазначила Сюзанна. — Річ у тім, що...

— Вона має рацію, — встряв Джабба. — Дуже дивно. Бо в паролях ніколи не використовують інтервалів.

Брінкергоф натужно ковтнув слину.

— То що ви хочете сказати?

— Він хоче сказати, — втрутилася Сюзанна, — що, може, це не код-убивця.

— Авжеж це код-убивця! — вигукнув Брінкергоф. — Що ще це може бути? Інакше з якого б дива Танкадо став би його комусь віддавати? І який, у біса, сенс комусь гравірувати на персні цілу купу довільних символів?!

Гострим лютим поглядом Фонтейн змусив Брінкергофа замовкнути.

— Е-е-е-е, хлопці, — перервав їх Бекер, неохоче втручаючись у суперечку. — Ось ви кажете довільні символи, довільні символи... Мушу зазначити, що літери на цьому персні — аж ніяк не довільні.

— Що?! — в унісон вигукнули всі, хто стояв на подіумі.

На обличчі Бекера з’явився збентежений вигляд.

— Вибачте, але на персні — слова, це однозначно. Так, літери вигравірувані досить щільно, і тому виникає враження їхньої довільності, але якщо придивитися краще, то... то виявляється, що це латина.

Джабба аж рота роззявив.

— Не пудріть мені мозок!

Бекер похитав головою.

— А я й не пудрю. Тут написано: «Quis custodiet ipsos custodies». Це перекладається приблизно, як...

— Хто вартуватиме вартових! — вигукнула Сюзанна, закінчуючи Девідове речення.

Бекер спантеличено поглянув на неї.

— Сюзанно, а я й не знав, що...

— Це із «Сатирів» Ювенала, — вигукнула вона. — Хто вартуватиме вартових. Хто пильнуватиме АНБ, коли АНБ пильнуватиме світ? То була улюблена приказка Танкадо!

— Отже, — озвалася Мідж, — це пароль чи не пароль?

— Це мусить бути пароль, — безапеляційно заявив Брінкергоф.

Фонтейн стояв мовчки, обмірковуючи почуте.

— Не знаю, пароль це чи не пароль, — зауважив Джабба, — У мене складається враження, що Танкадо цілком імовірно міг використати й недовільну конструкцію.

— Просто викиньте інтервали — і вдрукуйте цей бісовий код! — скрикнув Брінкергоф.

Фонтейн обернувся до Сюзанни.

— А яка ваша думка, міс Флетчер?

Сюзанна на мить замислилася. Вона не могла ще сказати точно, але відчувала, що тут щось не так. Сюзанна достатньо добре знала Танкадо: простота була його улюбленою конячкою. Його аргументи і його програми завжди вирізнялися кришталево-чистою прозорістю та довершеністю. Тому той факт, що інтервали треба усунути, видавався їй дивним. То була дрібниця, та все ж — вада, брудна домішка.