Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

— Мені з тобою треба багато про що поговорити. Але зараз в тебе клопоти, і в мене. Цими днями неодмінно поговоримо.

— Так я про «Нептуна»…

— Візьмеш. Я тобі зобов'язаний, можна сказати, життям… Думаю, що потім усі витрати від простою наженеш. Так?

— Так, містере Судзір.

— Ну, навіщо так офіційно? Я хотів би, щоб стосунки між нами залишились дружніми. Бувай! — трохи підняв над столом забинтовану праву руку.

— На добраніч! Дякую.

«От як… Проковтнув Крафта і не поперхнувся. І де він грошей на це стільки взяв? Зарплата в нього була тільки наполовину більша за мою…

Червоні губи викажуть того, хто жував бетель. І сліпому видно: сам Судзір приклав руку до розорення Крафта. Інакше не говорив би про це з таким спокоєм і задоволенням. Навіть звістка про загибель Янга не вивела його з цього настрою. А хлопчик же щиро любив дельфінів, охоче, навіть надмірно допомагав Судзіру в роботі.

Тісно думкам у Раджевій голові.

Віддав тапчан Натачі, а сам, узявши дещо під бік, улаштувався на лавці у дворі. За всю ніч навіть і на мить не задрімав. Хворобливе уявлення малювало жахливі картини, і все про те, як гинув, топився Янг. «Я… Тільки я винуватий у загибелі брата… Не допильнував, не доказав того, що мусив йому сказати. А треба було всю увагу йому віддати — і за себе, і за батька, і за матір…»

І була така тяжка мить, так облягло серце болями і стражданнями, що хотів уже заподіяти собі смерть. Та застогнала, почала скрикувати уві сні Натача, і це трохи протверезило.

Пройшов у комору, поторкав Натачин лоб. Він був гарячий, аж палав, і Радж узяв рушник, пішов у душ, намочив. Вийшовши, послухав ще, як непокояться, плюхаються у басейні заполонені дельфіни. Рушник трохи допоміг, хоч і невелика була від того прохолода. Натача стала дихати рівніше, тільки схлипувала іноді тоненько, не прокидаючись. «Бідолашна дівчинка… Напереживалася… Нічого не сказала — може, на її очах загинув Янг?»

Рештки ночі прислухався, як Натача дихає. І те, що не залишився сам на сам зі своїми думками і переживаннями, а довелося турбуватися про іншу людину, врятувало його.

Переконавшись, що заснути не зможе, над ранок зарядив повітрям три комплекти балонів, підготував два акваланги і два костюми — собі й Амарі, бо зріст його знав.

Ці три комплекти балонів і той запасний, що десь на Гірському — чотири. Повинно вистачити надовго.

3

Уранці Натача встала майже здоровою, жару не було. Поки Радж з Амарою готувалися в похід, виносили все що треба на берег затоки, поки спускали тельфером до води «Нептун», прилаштовували до корми мотор, Натача збігала в булочну, аж у центр міста. Їх троє, Абдула — четвертий. Тога — п'ятий. Компанія назбиралася велика, і треба буде пробути на Гірському, може, цілий день. «Горе горем, а людині все одно треба підкріпитись», — міркувала вона по дорослому.

Коли пливли до Гірського, Радж про все розпитував Натачу — аби не мовчати, не залишатися сам на сам з думками про Янга. Спочатку про ялик запитав: «Де залишили?», потім: «А де Абдула чекатиме?» Помовчав, поприглядався до панорами Кампонга, і знову: «Не казав Янг — добре він заряджав балони, повністю? Який був тиск на манометрі?» Натача відповідала, але коротко й ніби неохоче: настрій був пригнічений.

Домовленості, де приставатимуть до Гірського, не було, і Амара спрямував ліворуч від Кампонга, а потім узяв ще більше в море, щоб обійти попереджувальні буйки на смугастих бочках біля табору. Здалека буйки здавалися якимись комашками, що поснули на воді.

— Це і є той табір? — покричав Радж.

— Ага-а! — крикнув і Амара.

— А де ти причалиш? Там ще є селища?

— Немає! На чистий берег висадимося!

— Розвертайся назад!

— А що таке?

— А те-е! Я вже раз приставав до безлюдного берега, з яликом. На Раї! Так мені — от! — показав Радж на шрам-місячник під лівою щелепою. — А ялик проламали і втопили. Давай до причалу.

Амара зробив коло у бік відкритого моря, покерував до Кампонга. Але не витримав, усе-таки прокричав Раджу:

— Порівня-яв! Там же контрабандисти були або пірати!

— Тут теж… Ще невідомо хто!.. А коли щось з «Нептуном» трапиться, Судзір у в'язниці згноїть!

Додав усім тривоги Радж. Він і раніше відчував, що з цим табором не все просто, а підслухана розмова Піта з Судзіром і зовсім насторожила. Бо надто вже настирно ліз Судзір у компаньйони до Піта і дуже відбрикувався від цього Піт! Може, табірники і наукою займаються, хтозна. А якщо та наука тільки камуфляж, як і Судзір підозрював? Може, вони справжнісінькі хижаки, здатні не тільки на викрадення дельфінів. У таких людей нічого святого за душею немає.

Спочатку побачили Абдулу — сидів на причалі, а потім і ялик. Упритул до ялика підплисти не змогли, він був густо обставлений човнами. Вибрали місце, де вільніше, біля містків, уклинилися і закинули кормовий ланцюг за причальний залізний прут, прикутий до дощок уздовж усього причалу. Старанно замкнули на замок.

— Ти чого тут? — першою вискочила на дошки Натача.

Абдула, мабуть, закляк сидячи, бо вставав незграбно, крекчучи і тримаючись лівою рукою за поперек. Права була засунута за пазуху.

— Я ж тобі сказала: залишатися біля акваланга і балонів! Там ночувати!

— Я їх замаскував у кущах… — сказав Абдула, підходячи і здоровкаючись з усіма. І відразу перейшов на плаксивий голос: — Ага, тобі гарненько! Кинула-ринула все і побігла! А я сам на голому камінні… У дикому лісі, серед звірів.

— Пугача злякався чи сича… А там, може, хтось покрав і акваланг і балони.

— А я Тота прив'язав до акваланга.

— От знайшов сторожа! Сконав десь там з переляку… — Натача поглянула на обличчя Абдули, на його руки. — Справді, дісталося тобі. Руку чого так тримаєш? Ану, покажи!

— Тихо, я сам! — Абдула почав допомагати лівою, вивільняючи праву з прорізу манишки. — От… Як колодка напухла… Переламав, мабуть, зі скелі падаючи, як у Кампонг уночі пробирався.

— Так ти присмерком звідти утікав, не чекав до ранку?! Оце так-так, добре, що не зламав собі шию… — У голосі Натачі відчулося трохи поваги. — Хіба ти бачиш, як кіт, уночі?

Натача обережно обмацала його руку, але все одно на опухлому місці залишилися білі ямки від пальців. Абдула роззявляв рот від болю і тільки охкав.

Повела його до Раджа, який розмовляв з незнайомцем, стоячи біля купи розвантажених речей. Трохи поодаль від причалів під деревами рибаки лагодили сітки, і незнайомий, говорячи з