Давид Лагеркранц - Дівчина у павутинні

Кайса відчувала, що він справді жахливо мучився через убивство тих дітей. Певна річ, він був убивця. Він катував людей під час війни в Чечні, але все ж зберіг моральні переконання, так вона казала. Саме тому Кайса дуже засмутилася, коли Каміла запустила в нього кігті в буквальному розумінні слова. Вона дряпала нігтями його груди й шипіла, немов кішка: «Я хочу, щоб ти вбив заради мене». Її слова були просякнуті сексуальною напругою, і з диявольською майстерністю Каміла розбудила в чоловікові садиста. Що більше він розповідав моторошних деталей про свої вбивства, то більше це її збуджувало. Не знаю, чи правильно я все зрозуміла, одначе, здається, саме це налякало Кайсу до смерті. Не сам убивця, а Каміла. Бо саме її врода й чари обернули його на хижака.

— Ви заявляли в поліцію?

— Я не раз просила Кайсу про це. Казала, що їй потрібен захист. Але вона відповідала, що вже захищена. Крім того, заборонила й мені звертатися в поліцію, а я з дурного розуму послухалась. Після її смерті я розповіла слідчим усе, що знала, та вони, очевидно, не повірили мені. То ж лише чутки про чоловіка без імені з іншої країни. Записів про Камілу не було ніде. Мені так і не вдалося знайти нічого про її новий образ. Тому вбивства бідолашної Кайси досі не розкрито.

— Я розумію, як боляче вам, — сказав Мікаел.

— Справді?

— Гадаю, так, — відповів він і вже збирався в пориві співчуття покласти руку їй на плече, проте завадив мобільник, завібрувавши в його кишені.

Мікаел сподівався, що то Андрей. Але то був Стефан Молде. Минуло кілька секунд, перш ніж Блумквіст зміркував, що це представник Радіотехнічного центру, з яким свого часу спілкувався Лінус Брандел.

— Що цього разу? — запитав Мікаел.

— Зустріч з високим державним службовцем. Він уже їде в Швецію. Він хоче побачитися з вами завтра якомога раніше в готелі «Ґранд».

Блумквіст жестом попросив вибачення в Марґарети Далґрен.

— Я маю досить щільний графік, — відповів журналіст. — Отже, щоб я взагалі з кимось зустрівся, мені принаймні треба знати ім’я й причину.

— Його звуть Едвін Нідгем, а мова піде про особу, відому в мережі як Оса. Її підозрюють у серйозних злочинах.

Мікаел відчув напад паніки.

— Добре, — погодився він. — О котрій годині?

— О п’ятій ранку годиться?

— Ви, мабуть, жартуєте!

— На жаль, у цій історії нема жодного приводу для жартів. Пан Нідгем зустріне вас у своєму номері. Мобільний телефон вам доведеться залишити в реєстраційному столі готелю. Крім того, вас обшукають.

— Зрозуміло, — неприязно відказав Блумквіст.

Потім він устав і попрощався з Марґаретою Далґрен.

Частина III

Асиметричні проблеми

24 листопада — 3 грудня

Іноді буває легше скласти, ніж розкласти.

У наш час комп’ютери можуть легко перемножувати цілі числа з мільйонами цифр. Проте неймовірно складно виконати протилежну процедуру. Числа, що складаються лише зі ста цифр, уже завдають великих проблем.

Труднощі факторизації цілих чисел лежать в основі таких шифрувальних алгоритмів, як RSA. Прості числа стали найкращими друзями складних таємниць.

Розділ 25

24 листопада, ніч і ранок

Лісбет досить швидко ідентифікувала Руґера — чоловіка з Августових малюнків. Дівчина побачила його молодшу версію на сайті колишніх акторів «Театру революції» у Васастані. Його повне ім’я було Руґер Вінтер. Чоловік зіграв кілька головних ролей на початку своєї кар’єри, але останнім часом пас задніх, тому тепер навіть його прикутий до інвалідного візка брат Тобіас, щиросердний професор біології, мав більшу славу. Подейкують, що він перервав з Руґером усі зв’язки.

Лісбет записала адресу Руґера Вінтера, а потім гакнула суперкомп’ютер Національного наукового фонду й запустила свою програму, де спробувала створити динамічну систему для пошуку еліптичних кривих, які допомогли б їй щонайкраще впоратися з завданням, до того ж, певна річ, з найменшою кількістю ітерацій. Одначе, хоч як вона силкувалась, наблизитися до розв’язку їй не вдалося. Файл АНБ залишався непробивним. Зрештою вона пішла поглянути, як там Авґуст. І вилаялась. Хлопчик не спав, а сидів на ліжку, виписуючи щось на аркуші паперу. Підійшовши ближче, Лісбет побачила, що той знову розкладає цілі числа на прості множники.

— Нема рації. Так ми ні до чого не дійдемо, — буркнула вона, а коли Авґуст знову почав істерично розгойдуватися взад-вперед, просто наказала йому опанувати себе й лягати спати.

Було вже пізно. Лісбет подумала, що відпочити не завадить і їй. Дівчина вляглася на сусіднє ліжко, але заснути не могла. Авґуст вертівся з боку на бік і скиглив, тому вона, кінець кінцем, вирішила якось заспокоїти хлопчика. Правда, не придумала нічого кращого, ніж спитати:

— Ти знаєш, що таке еліптичні криві?

Відповіді, звичайно ж, вона не почула, а проте почала пояснювати так просто й зрозуміло, як тільки могла.

— Схопив думку? — запитала Лісбет.

Авґуст мовчав.

— Окей, — вела далі вона. — Візьмімо, приміром, число З 034 267. Я знаю, що ти дуже легко розкладеш його на прості множники. Але їх можна знайти й за допомогою еліптичних кривих. Оберімо, наприклад, криву у2 = х3 — х + 4 і точку Р (1;2).

Лісбет акуратно написала рівняння на аркуші паперу, що лежав на приліжковому столику. Та Авґуст, здавалося, зовсім не слухав. Дівчина згадала тих близнят-аутистів, що про них недавно читала. Якимось містичним чином вони легко знаходили великі прості числа, однак не могли розв’язати й елементарного рівняння. Можливо, Авґуст був саме такий. Можливо, хлопець теж мав здібності калькулятора, а не генія-математика. Хоч тепер це нічого не важило, бо рана в Лісбет знову розболілась і їй треба було хоч трохи поспати. А ще належало прогнати в пекло всіх демонів її дитинства, що прокинулися в ній через хлопчика.

Мікаел Блумквіст прийшов додому вже після півночі. І хоч він страшенно стомився й мав уставати ще вдосвіта, але все одно сів за комп’ютер і почав шукати інформацію про Едвіна Нідгема. У світі було досить Едвінів Нідгемів, серед них і успішний гравець у регбі, що з тріумфом повернувся в спорт, подолавши лейкемію.

Один Едвін Нідгем був, здається, експерт в очищенні води, а другий умів спритно потрапляти на світські фотографії, маючи скрізь ідіотський вигляд. Проте жоден з них не підходив на роль того, хто викрив Осу й звинувачував її в злочинах. Був, щоправда, Едвін Нідгем — комп’ютерний інженер, який захистив дисертацію в Массачусетському технологічному інституті, а це вже принаймні потрібна галузь. Однак навряд чи Блумквіст шукав саме його. Звичайно, тепер цей Нідгем обіймав високу посаду в «Сейфлайфі» — провідній компанії у сфері