Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

але жодне ім'я не приходило нам на думку. І тоді я… — Він трохи помовчав. — Загалом, до мене прийшло те, що у нас в країні називають «едуевану», друге дихання. Слова самі звучали в моїх вухах, мені залишалося тільки вимовляти їх. І я сказав: ХАМА ГОНДУН! І Курремкармеррук голосно переклав на ардичний: «Жінка з Гонта!» Але тут я ніби прокинувся і знову став самим собою; слова перестали звучати у мене в вухах, і я не зміг пояснити, що ці слова означають. І ми розійшлися в повному здивуванні, так і не вибравши Верховного Мага.

Перед обрядом коронації молодий король і наш Майстер Вітрів вирушили на Гонт і довго шукали там лорда Яструба, сподіваючись, що він зможе пояснити їм, що означає це «Жінка з Гонта»… Тільки вони так з ним і не зустрілися. Зате зустрілися з Тенар Кільця, моєю співвітчизницею, і вона впевнено сказала, що вона не та жінка, яку вони шукають. Ніякої іншої вони там не знайшли, і Лебаннен вирішив, що цьому пророцтву ще тільки належить збутися. А потім, повернувшись в Хавнор, він сам поклав королівську корону собі на голову.

Майстер Травник, як і я, вважали Майстра Заклинателя мертвим. Ми вважали, що те слабке дихання, яке ще вилітало з його вуст, пов'язане з якимись чарами, дія яких триває, але суті цих чар ми не розуміли; було ясно лише, що вони схожі на те диво, яке відомо зміям і дозволяє їх серцю битися ще довго після того, як вони помруть. Хоча всім нам здавалося жахливим — ховати людину, яка ще дихає… До того ж він був абсолютно холодним, кров не текла в його жилах, і душа покинула його тіло. Це було ще гірше, але ми все ж зробили необхідні приготування до похорону. А потім, коли Заклинатель вже лежав біля виритої могили, очі його раптом відкрилися. Він встав і заговорив! І ось що він сказав: «Я знову закликав себе до життя, щоб зробити те, що повинно бути зроблено». — Голос Майстра Доріг став тихішим, він ніби трохи захрип. І раптом одним рухом долоні він змахнув той візерунок з камінчиків і травинок, який я викладав на піску. — Загалом, коли в Школу після коронації повернувся Майстер Вітрів, нас знову стало Дев'ять. Однак ми розділилися. Майстер Заклинатель вимагав, щоб ми знову зібралися і вибрали Верховного Мага. А король, сказав він, взагалі не має права бути присутнім на зборах Дев'яти Мудрих. І ця «Жінка з Гонта», хто б вона не була, теж не може зайняти місце Верховного Мага та й взагалі серед Мудреців Рока. Так? І Майстри Вітродув, Регент, Метаморфоз і Спритна Рука сказали, що він має рацію. Вони стверджували, що якщо король Лебаннен, згідно з пророцтвом, повернувся з царства смерті і зайняв трон в Хавнорі, то і Верховний Маг цілком може бути тією людиною, яка зуміла повернутися з царства смерті.

— Але ж… — почала було Іріан і замовкла.

Путівник помовчав трохи і пояснив:

— Знаєш, це мистецтво, яким володіють Заклинателі, це вміння закликати до себе чужі душі за допомогою заклять, насправді жахливе. І робити це завжди дуже небезпечно. Хоча тут, — і він підняв очі на темно-зелене листя дерев, — подібні закляття не діють. І ніяке перенесення людини ЗВІДТИ в наш світ, через СТІНУ, неможливе. Коли ти тут, ніякої стіни просто не існує…

У нього було суворе обличчя воїна, але коли він дивився на ці прекрасні величезні дерева, обличчя його пом'якшувалося, а погляд ставав сумним, навіть тужливим.

— Отже, — продовжував він, — тепер Заклинатель вважає, що ми повинні зібратися через тебе. Але я в Великий Будинок не піду. І не дозволю закликати себе закляттями.

— А він сюди не прийде?

— Я думаю, в Гай він не піде. Та й на Пагорб Рока не стане підніматися. Бо і тут, і на вершині пагорба будь-яка брехня стає явною. Там ти такий, який є.

Вона не зовсім зрозуміла, що він має на увазі, але питати не стала, тому що думки її були зайняті зовсім іншим.

— Ти говориш, що він виставляє мене головною причиною ваших зборів і вашої суперечки? — запитала вона.

— Так. Для того, щоб відіслати геть одну-єдину жінку, потрібно дев'ять чарівників, Так? — Майстер Путівник посміхнувся. Він дуже рідко посміхався, а коли посміхався, то скороминуща посмішка виходила якоюсь лютою. — За його словами, ми повинні зустрітися, щоб дотримати Статуту острова Рок. І, таким чином, вибрати Верховного Мага.

— Якщо я піду… — Вона помітила, що він хитає головою. — Я могла б піти до Майстра Ономатету…

— Тут тобі куди безпечніше.

Думка про те, що вона приносить нещастя, дуже турбувала Іріан. Але їй поки що і в голову не приходило, що їй самій загрожує реальна небезпека. Вона вважала це просто неймовірним.

— Нічого зі мною не станеться, — сказала вона. — Значить, вас троє: Ономатет, ти і… і Майстер Воріт? І ви…

— … і ми не хочемо, щоб Торіон став Верховним Магом. Тільки нас четверо: з нами ще Майстер Травник, хоча він більше любить копатися в землі, а не сперечатися з іншими чарівниками.

Він бачив, що Іріан дивиться на нього в повному здивуванні.

— Я не випадково сказав тобі його Істинне ім'я, — пояснив він. — Торіон, Майстер Заклинатель, сам всюди вимовляє вголос своє Ім'я. Адже він помер, так?

Іріан знала, що король Лебаннен теж відкрито користується своїм Справжнім ім'ям, тому що теж повернувся назад з царства смерті. І все ж думка про те, що і Заклинатель має право так чинити, не давала їй спокою.

— А що ваші… учні? — запитала вона.

— Вони теж розділилися.

Вона подумала про Школу, де пробула зовсім недовго. Звідси, з Гаю, Школа уявлялася їй чимось на зразок оточеної кам'яними стінами в'язниці. Ці стіни відгороджували тих, що всередині, від усіх інших, від усього зовнішнього світу, і знаменита Школа ставала більше схожою на загін для птиці, на клітку… Як може людина зберегти душевне здоров'я в такому місці?

Майстер Путівник виклав чотири камінчики на невелику криву на піску і сказав:

— Шкода, що Яструб пішов від нас. Шкода, що я не можу прочитати всього того, що пишуть на землі тіні дерев. Я чую в шепоті листя, що настають зміни. Дерева повторюють це знову і знову… Все зміниться, крім них. — Він знову подивився на крони дерев тим же сумним, ласкавим і одночасно допитливим поглядом. Сонце майже зайшло,