Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

Смарагд відійшла та відтягла за собою Карлу, але все ж обидві не втрималися на ногах, коли чорний туман почав вриватися в Єнса; Марія притислася до підлоги, прикрила голову руками. Сам Єнс завмер, ніби з цими потоками ненависті та туману, до нього повернулося усвідомлення всього того, що відбулося за весь цей нелегкий час.

Час минав, а потоки туману все продовжувалися, несучи за собою всі ті страждання, що встигли завдати. Та зрештою в тіло Єнса, наче вода в пересохлу землю, влилися останні залишки цього прокляття. Підземелля наповнилося тишею, в очікуванні подальших подій: і вони не змусили на себе чекати — Єнса забрало, щось могутнє, потягло невидимою силою в підземелля, пронесло закрученими печерами та тією темницею, де його колись утримували. І саме там, за темницею, глибоко під землею, він зник в нескінченній порожнечі, що просочувалася крізь невелику щілину в породі.

Всі, хто лишився серед живих у підземеллі вчених, завмерли в тиші, обдумуючи те, що сталося. Механізм Дорруда стояв нерухомо, холодний та мертвий, як і його творець поруч.

Смарагд повернулася до Карли, взяла її за руку. Дівчина у відповідь підняла на неї погляд. Вона знову промовила:

— Я знаю, Смарагд, — сказала Карла та гірко посміхнулася: посмішка облегшення, але з розумінням втрати. — Нарешті це закінчилося: той самий катарсис, про який говорив Дорруд.

— Ні, — похитала головою Смарагд та поглянула на коридор, з якого показалися Кунц, Іво та Бірґер. — Це ще не він.