Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

Я побачила вогненну червоно-чорну хмару, що огорнула кабінет. Полум’я проривалось у вікна й трощило їх із такою силою, що друзки шибок летіли над містом аж до Темзи. Воно пробивалось крізь стелю, дорогою пожираючи канапи, шафи й крісла. Поглинуло воно й постать юнака, що стежив за нашою втечею. Полум’я поширювалось далі й далі, проте ми з Локвудом були попереду нього й бігли так швидко, що воно не встигало наздогнати нас. Ми проскочили крізь відчинені двері, промчали вестибюль і з гуркотом врізались у ліфтові двері.

Ми лежали на підлозі, тісно притулившись одне до одного, коли вестибюлем прокотилась вогняна куля. Я відчула нестерпну спеку, а наступної миті полум’я відступило назад. Десь заревіла пожежна сирена, а далі поверх шалено струсонуло — це завалилася стеля в кабінеті. Нас огорнув чорний дим. Я знепритомніла. Останнє, що я відчула, — це те, що Локвуд досі ворушиться. А остання моя думка була про розбиту склянку з черепом, що залишилась лежати в кабінеті на столику.

Частина шоста. ПОЧАТОК

27

Вибух, що знищив кабінет Маріси, був потужним, проте не найбільш руйнівним з усіх, які пролунали тієї ночі в Будинку Фіттес. Удосвіта прогриміло ще кілька вибухів у Колонній залі та сусідніх із нею приміщеннях на першому поверсі. Ці вибухи влаштувала невелика аварійна команда ДЕПРІК, яка прибула сюди за кілька годин до того, щоб знищити дев’ять випущених на волю моторошних привидів. Кілька офіцерів ДЕПРІК та багато агентів компанії «Фіттес» загинули в битві з Кривавою Дівчиною, Морденським Полтерґейстом та рештою духів. Кінець кінцем керівник операції, інспектор Мон-теґю Барнс, наказав підвезти важке спорядження. З долішніх поверхів евакуювали всіх людей, після чого прогриміли вибухи, які зруйнували не тільки внутрішні приміщення, а й частину фасаду і засипали уламками цілий Стренд. Після вибухів зникли славнозвісні скляні двері з зображеннями єдинорогів. На першому поверсі завалились дві стіни й стеля над вестибюлем. Жодного сліду не залишилось і від легендарних колон з посрібленого скла, і від привидів, ув’язнених раніше в цих колонах.

На щастя, ніхто з людей від цих вибухів не постраждав. Оскільки вони прогриміли о п’ятій ранку, довколишні вулиці ще порожнювали, а всіх співробітників агенції «Фіттес», які залишились живими, службовці ДЕПРІК заздалегідь вивели на Стренд. Над центром Лондона скупчилась хмара диму, й незабаром на Трафальґарській площі почав збиратись натовп.

Інспектор Барнс скинув із себе геть пропечений ектоплазмою дощовик і позичив у когось із вуличних роззяв шкіряну мотоциклетну куртку. В ній він провів кілька наступних годин, метушачись просто-таки всюди—то викликаючи швидку допомогу, то розставляючи по місцях підкріплення із Скотленд-Ярду, то приводячи до тями спантеличених агентів «Фіттес», то стримуючи й заспокоюючи натовп. За порадою Джорджа Кабінса й Голлі Манро, які допомагали йому, інспектор зобов’язав власників двох найближчих кав’ярень постійно постачати їжу й пиття всім учасникам операції.

Дим поволі розвіявся, розпечені стіни будинку почали холонути. Всередину увійшли пошуково-рятувальні групи. На першому поверсі вони виявили чимало науковців у білих халатах, що вибиралися сюди з підвалів, тремтячи й вирячивши з переляку очі. Усіх їх негайно затримували службовці ДЕПРІК. Чотирьох зарізяк із команди сера Руперта Ґейла, постраждалих від дотику привида, також знайшли живими і негайно повезли до лікарні під озброєною охороною.

На прохання Джорджа й Голлі одна з пошуково-рятувальних груп негайно вирушила на сьомий поверх, звідки курився густий чорний дим. Ліфти на той час уже не працювали, тому рятувальникам довелось підніматися сходами. Ледве діставшись до другого поверху, вони почули згори чиїсь кроки. То були ми з Локвудом, ми поволі йшли вниз, тримаючись за руки. І одяг, і обличчя в нас почорніли від кіптю. Ліктем вільної руки я тулила до себе маленьку круглу річ, загорнуту в клапоть обгорілої матерії.

* * *

Ближче до полудня бригади ДЕПРІК перекрили кінець Стренду і взяли ситуацію під свій цілковитий контроль. Склали реєстри тих, хто вижив, загинув та пропав безвісти. Потім з Будинку Фіттес почали виносити трупи, серед яких були тіла Пенелопи Фіттес та сера Руперта Ґейла. Ще один труп, виявлений на сьомому поверсі в шафі, серед сміття, винесли під білим простирадлом і негайно завантажили до фургона ДЕПРІК, який відразу помчав невідомо куди з найвищою швидкістю.

Ми, тобто співробітники агенції «Локвуд і К°», спостерігали за цим, сидячи біля вікна кав’ярні «Срібний єдиноріг» прямісінько навпроти зони лиха. На той час ми вже пройшли через руки лікарів «швидкої допомоги», які промили і перев’язали наші рани, вкололи конячі дози інсуліну, щоб нейтралізувати шкоду від тривалого перебування поряд з ектоплазмою. Усім нам запропонували проїхати до лікарні, однак усі ми, зрозуміло, відхилили таку пропозицію. Щоб уникнути цієї сумної долі, найбільше довелось попрацювати зі мною. Рана від уламка дзеркала, що застряг у моєму боці, виявилась найсерйознішою серед усіх наших ушкоджень, тож мені наполегливо радили хоч на два дні залишитись у лікарні. Та хіба могла я покинути тоді своїх друзів? Урешті, мене щільно забинтували, вкололи знеболювальний засіб, виписали силу-силенну ліків і суворо наказали наступного дня завітати до лікаря. Після цього мене відпустили до кафе, де на мене чекали колеги.

Немає особливої потреби описувати наш тогочасний вигляд. Скажу лише, що він був аж ніяк не кращий, ніж дотепер, бо до обгорілого одягу й закіптюжених облич додалися ще білі пластирі й бинти. У Локвуда від вибуху розтопились краї підошов. Голлі перебинтували голову — вибухова хвиля пошкодила їй барабанну перетинку. Джордж був закутаний у срібну термоковдру, яку йому видали лікарі швидкої допомоги; вона дуже скидалась на кольчугу для мандрівок до Іншого Світу, хоч ніхто з нас не казав про це вголос. А щодо мене, то я вже згадувала, що мій тулуб забинтували так міцно, що я ледве-ледве могла пересуватись. Отже, ми сиділи в залюдненій кав’ярні за чаєм з грінками й спостерігали через вікно за тим, що коїться на Стренді.

— Не хочеться про це говорити, — долинув з-за наших спин чийсь голос, — та вам не завадило б умитись і причепуритись.

Поблизу нашого стола з'явилась Костомаха-Фло. На відміну від нашого, її вигляд був цілком звичний: синя куртка зі знайомими плямами мулу й заляпані тванню гумові чоботи. На голові — солом’яний бриль набакир, у руках— пластмасова миска, з якої Фло набирала собі до рота ложкою щось запашне й гаряче.

— Тільки погляньте на себе! — скрушно хитнула вона головою. — Ще трохи, і я соромитимусь вашого