Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

—Фло! — Локвуд підхопився зі стільця й на мить пригорнув її. — Зате в тебе якнайкращий вигляд. Я дуже радий за тебе.

— Авжеж, поряд із вами я справжня модниця. Стою собі й смакую. Пиріг і картопляне пюре!

— Пиріг і картопляне пюре? — схвилювався Джордж. — Де ти роздобула їх?

— У сусідній кав’ярні. Ви просто не туди зайшли. Тут вам хіба що клейкого вершкового пудингу дадуть. І такого іншого.

Джордж застогнав над своєю чашкою:

— Найкраще, що тут є, — це бутерброди з оселедцевим маслом! А перебиратись до сусідів уже запізно... Там усе зайнято, ще й тіло болить так, що ворухнутись не можу.

Локвуд усміхнувся:

— Цієї ночі, Фло, ти просто перевершила себе. Барнс розповів мені, як ти викликала його сюди. До речі, як тобі вдалось умовити його приїхати з цілою командою ДЕПРІК до Будинку Фіттес?

— Правду кажучи, це було нелегко, — відповіла Фло, замислено дивлячись у вікно своїми блакитними очима. — Цей Барнс упертий, як старий цап. Учора я умовила його піти зі мною до вас на Портленд-Роу. Показала йому, що там діється: ви всі зникли, в домі геть усе перевернуто, на другому поверсі відкритий портал на Той Бік, а в підвалі досі нишпорять двоє Вінкменових мамул — шукають, мабуть, артефакти. Ну, це його справді вразило. Тих двох він заарештував і відвіз до Скотленд-Ярду, а там вони такого йому наговорили, що вразили його ще дужче. Він негайно зібрав команду, щоб вирушити з нею до Будинку Фіттес і там побалакати з сером Рупертом Ґейлом. А поки те та се, ваша невеличка війна була вже в самісінькому розпалі, тож Барнсові залишилось тільки самому долучитись до неї, — Фло почухала ложкою ніс і додала: — От і вся історія. Більше нема чого сказати.

— Стривай! Барнс казав, що ти допомогла затримати одного з Ґейлових найманців, коли він намагався тікати! — палко заперечила Голлі. — Сказав, що він посунув на тебе з рапірою, а в тебе був тільки фланець від рури й ти шістьма ударами впоралась із цим зарізякою! Це ж неймовірно! Яка шкода, що я цього не бачила!

— Щось я не дуже пригадую це, — Фло зібрала пальцем рештки картопляного пюре, облизала його й кинула порожню миску нам на стіл. Почувши на дверях гучні голоси, вона озирнулась і побачила там інспектора Барнса, що віддавав якісь накази своєму помічникові.

— Здається, мені пора, — сказала вона. — Хлопцям з ДЕПРІК краще не потрапляти на очі. Хіба що за особливих обставин. Гаразд, іще побачимось. А поки що причепуріться!

Джордж скинув із себе термоковдру й сказав, поправля-ючи окуляри:

— Фло, коли все заспокоїться, днів через два-три, я хотів би... Вона всміхнулась йому, блиснувши сніжно-білими зубами: — Гаразд. Приходь. Знайдеш мене десь під мостом.

— Я льодяників з лакрицею принесу, — додав Джордж, однак Фло вже загубилась у натовпі.

Сердито бурмочучи вибачення, інспектор Барнс протискувався до нашого стола. Одна рука в нього була перев’язана й визирала з-під накинутої шкіряної куртки.

— Добридень, пане Барнсе, — мовив Локвуд, силкуючись якнайлагідніше всміхнутись. — Гарна куртка, — додав він. — Дуже личить вам.

— Мені теж так здається, — відповів інспектор, оглядаючи себе. — Залишу, мабуть, її собі... Отже, вас нагодували й напоїли. Чого ви ще хочете?

— Пирога й картопляного пюре, — замріяно сказав Джордж.— І вершкового пудингу... якщо ви пригостите нас...

— Пироги й картоплю подають у сусідній кав’ярні. Один з моїх помічників щойно замовив їх там. А я завітав не пригощати вас пирогами, а повідомити, що ми майже закінчили пошуково-рятувальну операцію, тож я хочу, щоб ви найближчим часом провели мене до підвалу й показали, що там і до чого.

— Пробачте, інспекторе, — втрутилась я, — а про Кіпса що-небудь відомо?

Барнс потер собі вуса:

— Мені відомо, що його прооперували. Прогноз лікарів обережно-оптимістичний, — він підняв руку, заспокоюючи нас.— Ні, відвідати його ви не можете. Ваш візит лише зашкодить йому. Скажімо, Кабінс може спіткнутись і поранити його своєю рапірою, а Локвуд— перелякати своєю усмішкою. Не треба, облиште його. Тим паче, що ви зараз потрібні мені тут, — він насупився. — Я хочу оглянути підвал перед тим, як почну допитувати отих бовдурів у халатах, що тинялись там унизу.

— Більшість співробітників агенції «Фіттес» й гадки не мали про те, що діється в підвалі, — запевнив Локвуд. — Над секретними проектами працювала лише невелика група людей, чого не скажеш, до речі, про Товариство Орфея. Його члени, люди заможні і впливові, тим чи іншим чином причетні до цих ігор. Як ви вчините з ними?

— Ще не знаю, — поглянув на нас інспектор. — Не знаю. Тут треба подумати як слід і прийняти серйозні рішення, — він зітхнув і потер собі очі. — Хоча одне правильне рішення ми вже прийняли, коли знищили потужні артефакти в Колонній залі. Далі — наступний етап: ДЕПРІК знищуватиме всі небезпечні з психологічної точки зору предмети, які буде виявлено в цьому клятому будинку.

— Слушна думка, пане Барнсе, — погодилась я й тихенько зазирнула під стіл, де лежала маленька кругла річ, загорнута в обгорілу матерію.

— Є ще один момент який ви, інспекторе, вважатимете за серйозний, — тихенько додав Локвуд. — Ми з вами вже говорили про нього. Тіла Пенелопи й Маріси...

Барнс моргнув і знервовано озирнувся.

— Тихше, Локвуде! Я не хочу, щоб хто-небудь почув це... — він нахилився ближче до нас і прошепотів: — То що там з цими тілами?

— Ви сказали, що хочете якнайшвидше... позбутись цих предметів? — провадив Локвуд. — Ось що я пропоную: може, їх швиденько перенести до Мавзолею Фіттес — це ж зовсім поруч? Саме там, урешті, й повинна лежати Маріса...

— І до того ж там, у гробниці, дехто дуже хоче зустрітися з нею, — додала Голлі, хутенько відсьорбнувши чаю.

Барнс випростався, помітивши, що від дверей йому махнув рукою один із помічників:

— Гаразд, побачимо, що тут можна зробити. Поки що я залишаю вас, там надворі на мене чекає цілий натовп репортерів. Їм потрібне офіційне повідомлення. А ви поки що відпочивайте, тільки нікуди не йдіть і нікому нічого не розповідайте.

— Тепер уся правда щодо Проблеми нарешті відкриється, — мовив Локвуд, роздивляючись на