Анні Флейм - В обіймах привида, Анні Флейм

Невже він дійсно відправить мене спати після цього? Чи це він так власну витримку збирається тренувати?

Схилившись над ліжком, в жодному разі не навмисне тягнуся до дальнього кута ковдри, неквапливо намацую його пальцями та тягну на себе, готуючи постіль. Втім, на моє швидкоплинне розчарування, привид жодним чином не виказує бажання доєднатися до мене. 

Що ж, спати — так спати. Тим паче, що зараз, попри очевидне збудження, я вже зовсім не впевнена у своїй нездатності заснути. А тому, дозволивши собі затриматись лише на мить, пірнаю під ковдру та згортаюсь в клубочок спиною до некроманта. 

Все-таки, під час роздягання я встигла добряче замерзнути — і жодна обіцянка не змусить мене спати не просто оголеною, а ще й розкритою. Вистачить Ліаму і тієї вистави з роздяганням, яку я йому влаштувала.

Цікаво, він ще тут?

Перевертаюсь на інший бік і одразу бачу м'яке блакитне сяйво його очей серед пітьми, в яку занурена моя спальня. Все ще в кріслі. Спостерігає.

— На добраніч, — тихо промовляю, заплющуючи очі.

— На добраніч, — лунає хрипка відповідь.

От же ж впертий.