Джоан Роулінг - Кувала Зозуля, Джоан Роулінг

— Додому?

— Гадаю, так. Кіране, можеш увімкнути радіо? Хочу трохи музики,— сказала вона.— Ні, гучніше, котику. О, мені подобається.

В машині лунав «Telephone» Леді Гаги.

К’яра розвернулася до Страйка. На її неймовірному обличчі грало помаранчеве світло вуличних ліхтарів. З її рота відгонило алкоголем, шкіра пахла солодкими й гострими парфумами.

— Нічого більше в мене не спитаєш?

— А знаєш що? — озвався Страйк.— Спитаю. Нащо в сумці змінна підкладка?

Вона кілька секунд дивилася на нього, а тоді весело розсміялася і штовхнула плечем. Легка, тендітна, вона притулилася до його плеча і сказала:

— Ти дотепний.

— Але нащо?

— Ну, таким чином сумочка стає ніби більш індивідуалізованою; її можна кастомізувати, розумієш? Можна купити різні підкладки і міняти; можна вийняти і носити як шарф; вони красиві. На шовку чудові малюнки, змійка по краю — такий рок-н-рольний стиль.

— Цікаво,— сказав Страйк, а вона притулила стегно до його стегна і вдруге розсміялася — глибоко, гортанно.

«Дзвони, дзвони, але вдома нікого немає»,— співала Леді Гага.

Музика перебивала їхню розмову, й очі Коловас-Джонса з недоречною частотою зверталися від дороги до дзеркала заднього огляду. За хвилину К’яра сказала:

— Ґі має рацію, я люблю здорованів. Ти такий кремезний. І суворий. Дуже сексуально.

Ще за квартал вона прошепотіла:

— А де ти живеш?

І при цьому потерлася шовковистою щокою об його щоку, мов кішка.

— У мене розкладачка в офісі.

К’яра знову розсміялася. Вона однозначно була трохи п’яна.

— Ти серйозно?

— Так.

— Ну, тоді поїхали до мене, так?

Її язик був прохолодний, солодкий, зі смаком «Перно».

— Ти спала з моїм батьком? — зумів вимовити Страйк, коли її повні вуста відліпилися від його рота.

— Ні... О Боже, ні...— тихо засміялася вона.— Він фарбує волосся, і зблизька воно таке... фіолетове... Я його називала рокером-чорносливом...

За десять хвилин ясний голос десь у підсвідомості порадив Страйкові не дати бажанню довести його до приниження, і він зумів ковтнути повітря й вимовити:

— У мене тільки одна нога...

— Та не жартуй.

— Я не жартую... другу відірвало в Афганістані.

— Бідний котик,— прошепотіла вона.— Дай погладжу.

— Так... Але то не нога... Проте допомагає...

9

Робін збігла нагору гуркотливими металевими сходами у тих самих туфлях на низьких підборах, у яких ходила напередодні. Вчора вона взула найніякіші свої туфлі, щоб цілий день ходити, як справжній детектив; сьогодні їй, захопленій учорашніми відкриттями, вони здавалися чарівними кришталевими черевичками Попелюшки. Чекаючи нагоди розповісти Страйкові про все, що дізналася, вона майже бігла залитою сонцем бруківкою Денмарк-стріт. І була впевнена, що будь-яка незручність щодо позавчорашньої Страйкової пиятики повністю розвіється, коли вони обоє зможуть взаємно порадіти її вчорашнім сольним знахідкам.

Але добігши до верхнього сходового майданчика, Робін завмерла. Вже втретє скляні двері були замкнені, офіс за ними — тихий, темний.

Вона увійшла і швидко оглянула всі деталі. Двері до кабінету були відчинені, Страйкова розкладачка — акуратно прибрана. У смітнику не було ознак того, що вчора тут вечеряли. Монітор комп’ютера був темний, чайник — холодний. Робін довелося дійти висновку, що Страйк (як вона це для себе сформулювала) не ночував удома.

Вона повісила тренч на вішак, дістала з сумочки невеликий записник, увімкнула комп’ютер і, кілька хвилин почекавши, але нічого не дочекавшись, почала набирати сухий залишок того, що дізналася вчора. Робін ледь змогла заснути, так її захоплювала думка про те, як вона все переповість Страйкові особисто. Друкування цих знахідок було гірким розчаруванням. Де ж він?

Поки її пальці літали над клавіатурою, знайшлася відповідь, яка Робін не сподобалася. Страйк був такий засмучений через заручини своєї колишньої — то хіба не вірогідно, що він пішов благати її не виходити заміж за того іншого чоловіка? Хіба він не кричав на всю Чаринг-Кросс-роуд, що Шарлотта не кохає Яго Росса? Може, так і було; може, Шарлотта упала в обійми Страйка, і тепер вони примирилися і сплять, обійнявшись, у будинку, звідки чотири тижні тому його вигнали. Робін пригадала ухильні розпитування і натяки Люсі щодо Шарлотти і подумала, що такого роду возз’єднання навряд чи добре вплине на її становище на роботі. «Хоча це й не має значення,— сказала собі Робін, клацаючи клавішами люто і напрочуд недбало як на її охайність.— Ти за тиждень ідеш звідси». На цій думці їй стало навіть тривожніше.

Був також варіант, що Страйк пішов до Шарлотти, а та його відштовхнула. Тоді питання про його поточне місцеперебування ставало нагальнішою і менш особистою проблемою. Що як він знову десь вийшов — без нагляду, без захисту, щоб напитися? Пальці Робін сповільнилися і спинилися, не закінчивши речення. Вона розвернулася на стільці й глянула на офісний телефон.

Можливо, вона єдина знає, що Корморан Страйк не там, де має бути. Може, подзвонити йому на мобільний? А якщо він не візьме слухавки? Скільки годин слід почекати, перш ніж заявити у поліцію? їй на думку спало, що можна подзвонити Метью на роботу і спитати поради, але Робін відкинула цей варіант. Вони з Метью посварилися, коли Робін пізно прийшла додому, бо забирала п’яного Страйка з «Тоттенгему» і вела до офісу.

Метью знову сказав, що вона наївна, легковірна і готова схопитися за будь-яку історію про бідного-нещасного; що Страйк просто хоче мати секретарку задешево і вдається до емоційного шантажу, щоб досягнути цієї мети; що, мабуть, немає ніякої Шарлотти, а це просто такий екзотичний план завоювати співчуття і послуги Робін. Далі Робін розсердилася і заявила, що коли хтось і шантажує її, то це Метью, який постійно нарікає, що вона заробляє мало грошей, що не тягне свою лямку. Йому не видно, що їй подобається працювати у Страйка? Він, бухгалтер бездушний, не думав, що їй бридко й думати про нудну роботу у відділі кадрів? Метью жахнувся, тоді почав вибачатися (зоставивши за собою право критикувати Страйкову поведінку); але Робін, зазвичай зговірлива й дружня, лишилася холодною і розлюченою. Мир, укладений наступного ранку, сочився ворожістю, а надто з боку Робін.

Тепер, коли вона в тиші дивилася на телефон, злість на Метью почасти звернулася і на Страйка. Де він? Що робить? Нащо підтверджує своєю поведінкою звинувачення у безвідповідальності? Вона тут сидить, усе на ній, а він десь ганяється за своєю колишньою, забувши про їхню справу...

...про свою справу...

Кроки на сходах; Робін здалося, що вона впізнає ледь помітну непевність